«Перед лицем Смерті»: Мухарський – з дозволу Дружини – написав про дикий Фемінізм (ФОТО)
Його насаджують в Україні через гранти лівацьких фондів?
Антін Мухарський привернув увагу спільноти цікавим дописом у ФБ про так званий «Фемінізм» у його, як він каже, «сучасних, західних формах».
Подаємо ключові витяги та посилання на сам оригінал:
ФЕМІНІЗМ – ЦЕ СМІШНО
В 20-му столітті по наших територіях прокотилися 4 війни. Дві світові, дві національно-визвольні. Мільйони войовничих пасіонарних чоловіків загинули.
Їхні функції перебирали на себе жінки.
В українській родині головною майже завжди була ВОНА – мАти-берегиня – основа усіх соціальних інституцій.
Батько – лишень номінальний голова. Почесний президент. Якого можуть забрати на війну, вбити бандити, звільнити з роботи...
Він може піти кудись вдалечінь за мрією, забухати від тоски (бо дружина з дітьми вигризають мозок), вчинити самогубство, раптово померти від інфаркту-інсульту.
Чоловіків в Україні шанують виключно в гробу. Бо живий чоловік – категорія небезпечна та тимчасова. Козак Мамай. Повіявся і шукай вітра в полі.
В той час як жінка – категорія вічна. Стабільна константа. Митці її оспівують, фіксують, надихаються. Скільки ви чули пісень про тата чи дідуся? А про маму? Навіть українське воїнство молилося і молиться Божій Матері. Так отож...
Жінки гучні, галасливі, скандальні...
В той час як українські чоловіки здебільшого самітники-мовчуни. Справжні козаки-характерники.
Ну буває, що переїбуть когось з безпорадної люті через знецінення та фізичну агресію з боку матріархальної більшості. Та жити таким недовго.
Середня тривалість життя чоловіків в Україні на 15 років менша від жіночої. А у воєнні часи і уявити страшно...
Нема в світі більш фемінізованої країни, ніж наша. Пересічний чоловік в Україні – розхідний матеріал.
Сировинний придаток до самки.
Героїчна, але безправна, мовчазна істота, приречена на моральне та фізичне знищення.
Ось чому я відверто сміюся і насміхаюся над західними зразками фемінізму, що паразитують на грантовій підтримці лівацьких фондів, підживлюючи інформаційне тло, буцім Україна – дикунська, варварська територія зачуханих патріархалів.
Створюють міфи, списані з феміністичних методичок про якісь там сексуальні домагання на робочому місці і нерівність у зарплатах.
Ви давно були в офісах найбільш хлібних контор? Банків, рекламних агенцій, телекомпаній, великих корпорацій, де переважну більшість персоналу складає високооплачуваний жіночий контингент?
Бо жінки структуровані, відповідальні, закладаються на довгу перспективу... Для роботодавців вони – пріоритет.
А як з'явиться в офісі симпатичний мужчінка, то ще невідомо, хто до кого сексуально домагається.
В Українській Армії теж служать жінки. Справжні героїні!
Але вони складають лишень 3% відсотки від загальної кількості особового складу.
Адже популістський фемінізм завжди закінчується на питанні гендерної рівності чоловіків і жінок у праві копати окопи.
Добре, що я – вільний митець, ніколи не брав і не залежав від жодних грантів, тому можу піднімати цю табуйовану тему, бо 90% українських митців та журналістів фінансово та інформаційно залежать від західних грантових інституцій. І це (не) нормально.
Так завжди було. Митці та журналісти теж люди. Їм треба за щось жити, платити комуналку, купувати бухло і нові труси.
А ше дуже хочеться в Париж чи принаймні до Вроцлава на семінар з гендерної рівності.
Та й канцел-культура в лівацьких колах діє на відмінно.
Спробуй публічно висловити сумнів в тому, що пропаганда анального сексу не найвище досягнення західної цивілізації і ти – фантом. Тебе нема. Тебе скасували. Забанили на всіх рівнях.
Той, хто пише на веселкових знаменах гасла любові і толерантності всіх до всіх, насправді люто не толерує нічого, окрім власного тоталітаризму.
Мені 55 років. Я ріс в СРСР. А тому не люблю ходити строєм і збиватися в зграї. Я не люблю комсомол у будь-яких його проявах, бо за природою правий консерватор. Крайній індивідуаліст.
Трошки сексист, трошки ейджист і можливо, навіть, трошки расист, бо люблю кантрі-музику, ціную класичну культуру, шаную римське право і вапще вважаю, що сучасну цивілізацію разом з антибіотиками, кока-колою та Барбі створили люди європеоїдної раси.
Але найбільший мій гріх перед сучасною цивілізацією в тому, що я – білий гетеросексуальний чоловік християнського віросповідання.
Я не прошу мене любити. Прошу бути хоча б толерантним до мене.
Та де там!
З одного боку моєї смерті в інформаційному та мистецькому просторі прагнуть зєлєноволосиє Станіслави Лесіївни. З іншого – колективна Антоніна Іванівна з Золотоноші кричить «чому не в окопах»?
Полчища інстасамок, та багінь з надутимі губкамі волають «мужчіна всєм должєн».
Батьківщина мати з печерських пагорбів сталевим поглядом зазирає у душу, мовляв: чи готовий ти померти за мене?
Куди не глянь – усюди смерть та х..ня. Або як казав Той: «Только всунул і ужє всєм должєн».
Я не жаліюся.
Просто змальовую реальність в якій перебуває пересічний український чоловік за права якого нема кому вступитися, окрім мене та ще декількох «маргінальних збоченців-мізогінів».
Бо єдине неподільне право, яким наділяє чоловіка сучасне жіноцтво - це право вмерти за сучасне жіноцтво.
То ж хоча б перед обличчям смерті дозвольте сказати правду: ФЕМІНІЗМ В КРАЇНІ ЛАТЕНТНОГО МАТРІАРХАТУ ВИГЛЯДАЄ СМІШНО.
Як підробна сумочка Луї Віттон в руках у графіні троєшинської, що мріє вийти заміж за польського олігарха-сантєхніка.
А тепер, дівчата – фас!
П.С. Текст узгоджено з коханою дружиною Єлизаветою)))
Радіо Трек: НОВИНИ
