Нічого не обіцяю! Як вийде...,- матір загиблого Богдана Гордійчука розповіла, як зустріла найстрашнішу звістку
Без батька залишився хлопчик, який тільки пішов у школу
Напередодні стало відомо про загибель на війні рівнянина Богдана Гордійчука.
Його любили й чекали вдома з Перемогою. Насамперед мама та першокласник-син Степан.
Матір Богдана, Людмила Марчук, розповіла на своїй сторінці у Facebook, як вночі ніби відчула, що сталося страшне:
Син. Не вірю. Не вірю! Серце відмовляється вірити. Він же такий живий. Такий рідний мій хлопчик. І як повірити, що більше його ні не побачити, ні почути, не докричатися... Клята війна. Вічна пам'ять усім вам, наші мужні герої. Вічна слава.
Як же я просила не йти в саме пекло. Адже можна було залишитися в теробороні. Синочок ще такий малий. А він мені:
Мамо, за кого ти мене маєш? Я маю бути там! Бо не хочу, аби воював ще й він, - показав на Степанчика.
«А наш тато виживе?», - спитало дитя. «Виживе! Наш тато досвідчений воїн. Він обов'язково повернеться з перемогою!».
Як побачила цю ковдру, подаровану синочкові-першокласнику на 1 вересня - обімліла. Життя на війні сьогодні може бути життям, а завтра... Завтра може бути всяке. І мій син готовий...
«Нічого не обіцяю! Як вийде, мамо...», - скільки таких різних фраз перелистано в пам'яті за одну цю претяжку ніч.
Заснути не вийшло. На ранок знову свічки, молитва, а по тому просто стала розмовляти. Так ніби син тут, зі мною. Вимовила все невисловлене раніше, недоказане... Скільки то такого. Стало трохи легше.
«Мій тато ...ой», - казало дитя, коли ще не могло вимовити слова «герой». А страшного світанку 4 січня десь між 5 і 6-ою (в час, коли син загинув) несподівано збудилося зі сну, заплакало.
«Що ти синочку? Спи. То лиш сон...»
О дев'ятій ми з ним вистояли хвилину мовчання, ще не знаючи, що до когорти бійців-янголів вже вступив і його тато.
Дякую вам, люди, за щире співчуття. Так легше. Хоч цей біль ніколи не мине, - написала Людмила Марчук.
Поки невідомо, коли саме відбудеться чин похорону Богдана Гордійчука.
Радіо Трек: НОВИНИ
