Називає мамою іншу жінку, - українка не може повернути сина, якого забрали соцслужби Німеччини
Хлопчика віддали на виховання у німецьку родину
В кінці листопада 2023 року в українки Заріни, яка переїхала до Німеччини з Харкова після початку повномасштабного вторгнення, місцевий орган ювенальної юстиції Jugendamt забрав трирічного сина Хамзу.
Серед претензій, які висунули до жінки, — брак чистоти в її кімнаті в гуртожитку для біженців, де вона зупинилася, та недостатній рівень піклування про дитину.
Історію жінки розповідає видання NV.
Далі — пряма мова Заріни:
На початок повномасштабного вторгнення я жила в Харкові, в районі Центрального ринку. Моєму синові Хамзі тоді не було ще й рочку.
Знаходитися в місті було дуже страшно, туди вже зайшли російські танки.
Взагалі я не хотіла нікуди їхати, але вночі 28 лютого спонтанно вирішила виїжджати з Харкова: взяла дитину та вийшла з будинку. З собою майже не брала речей, тільки документи, дитячу коляску та термос з їжею для Хамзи.
На вокзалі жінка з малям сіла в евакуаційний потяг до Львова, де наступного дня відразу пішла в мечеть. Пізніше їй допомогли доїхати до Польщі, а на кордоні разом з іншими жінками пересадили на автобус до Німеччини.
Так ми з Хамзою опинилися в Берліні, - розповідає Заріна.
Недовго з сином вона мешкала у таборі для біженців, а далі потрапили до німецької родини.
Вони до мене поставилися дуже добре, купували продукти, допомогли оформити всі необхідні документи — і на мене, і на дитину, хоча в мене не було свідоцтва про її народження.
Справа в тому, що батько Хамзи — іноземець, громадянин Азербайджану, в нього був прострочений дозвіл на проживання, в Україні він знаходився нелегально.
Він виїхав до своєї країни, але мав повернутися через три місяці, тож я чекала на нього, щоб оформити свідоцтво, але ми не встигли, бо почалася велика війна.
Через два місяці Заріну з Хамзою перевезли в інше місто — Вайссенбург-у-Баварії, де поселили в притулок для жінок, які страждають від домашнього насилля (Заріна дивується чому).
Хамза часто хворів. Температура піднімалася до сорока, і я ходила з ним в лікарню, але мені там казали, що все це нормально, нічого страшного в цьому немає, і дарма я приходжу до лікаря.
Коли дитина хворіла, люди, які опікуються цим притулком, заходили до родини в кімнату, поки жінки з сином не було, перевіряли там все, - розповідає жінка.
Мого дозволу на це не питали, я навіть не знала, що вони заходили, це вже потім зʼясувалося. Вони вирішили, що в мене в кімнаті безлад.
Також жінка розповіла про охоронців закладу, які сварилися, і навіть били по руках її, на той час 2-річного сина – за те, що бігав по коридору чи голосно говорив.
Можливо, таке ставлення було через те, що вони [німці] дивились на мене, як на терористку, бо я мусульманка. Я бачила, що до інших дітей вони так не ставляться, як до моєї дитини.
Іслам я прийняла чотири роки тому. Сама я з Сумської області, в мене там досі живе мама. Від дитинства я не була в якійсь вірі, мене не хрестили.
Але вже дорослою я почала цікавитися цими питаннями, почала читати Коран і знайшла там відповіді на всі свої запитання. Тож прийняла для себе це рішення.
Врешті жінку переселили до іншого міста — Ансбаху, в гуртожиток з біженцями. Там були не тільки українці, але й туркмени, чеченці тощо, дуже багато людей з різних країн.
Буквально за кілька днів після переїзду прийшли працівники Jugendamt [управління у справах молоді, одним із завдань якого є захист дітей від загрози їхньому благополуччю], щоб забрати мого сина. Це сталося в 20-х числах листопада минулого року, вже пройшло понад два місяці. Але по відчуттях — наче два роки.
Жінка уточнює, як все відбулося:
Напередодні в мене дуже боліла спина — проблеми зі здоровʼям почалися ще з народження Хамзи. Я вже раніше ходила в лікарню в Німеччині, мені прописали пігулки, які мені зовсім не допомогли. Коли в мене були ці болі, то я нічого не могла робити, навіть поворухнутись.
Якраз такий стан в мене був за день до того, як прийшли люди з Jugendamt. Ще вночі, десь о 2−3 годині, я встала, побачила, що в кімнаті безлад, але подумала, що вже вранці все приберу. Але о 10-й прийшли працівники служби — жінка, що розмовляла російською, а також чоловік, який розмовляв німецькою та російською мовами. Вони не показали жодних документів. З ними прийшов хаус-майстер — людина, які відповідає за гуртожиток. Але представників поліції не було.
Я попросила в них 15 хвилин, щоб прибрати в кімнаті, пояснила, що я погано себе почувала, але мені не дали такої можливості.
Так працівники соцслужб забрали у Заріни сина, пообіцявши, що це лише на один чи два тижні, щоб вона все владнала, і тоді дитину їй повернуть.
Також мені сказали, що через день-два я можу попросити про зустріч з дитиною.
Утім, коли я прийшла, щоб побачитися з сином, мені відмовили, сказали, що це погано вплине на дитину. Я дізналася, що Хамзу вже доглядає якась німецька родина.
Я не бачилася з сином два місяці. Зустріч дозволили лише 30 січня. Хамза навіть не зрозумів, що я його мама, він вже почав називати мамою іншу жінку.
На зустрічі, що тривала одну годину, були присутні люди з Jugendamt, власне, та жінка, яка його забирала в мене, - розповіла українка.
Після того, як в жінки забрали сина, відбулося судове засідання.
Мені повідомили, що кімната, в якій я живу, дуже маленька та не підходить для проживання з дитиною, тож мені треба знайти інше житло. Також я маю знайти роботу, влаштувати дитину в дитячий садок, зробити їй всі щеплення.
Я звернулася за допомогою до мусульманської спільноти, мені дали гроші на адвоката. За цей час я вже переїхала в інше, більше житло з окремою кімнатою для Хамзи, знайшла роботу — помічницею в компанії в сфері нерухомості. Мене взяв до себе працювати один з чоловіків в нашій релігійній громаді. Там нормальна зарплата.
Зараз має відбутися ще один суд, який вже остаточно й вирішить нашу подальшу долю, але я не знаю, коли саме він буде. Наскільки я знаю, зараз Хамзу мають передати в іншу тимчасову родину, а це дуже погано. Бо хлопчик вже звик до тих людей, і тепер в нього буде черговий стрес.
Для довідки:
Історії з вилученням дітей у матерів з України в європейських країнах — не рідкість.
Станом на 18 червня 2023 року було зафіксовано 240 таких випадків за кордоном. При цьому в квітні Міністерство закордонних справ України повідомляло, що найчастіше законним представникам вдається відновити свої права та повернути дітей.
За словами Дмитра Лубінця, уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, найгірша ситуація склалась якраз в Німеччині та Італії.
Радіо Трек: НОВИНИ
