Виявляється, новий чоловік співачки Дорофєєвої займається зараз відеоблогерством: їздить із товаришем і знімає відеорозповіді про різні міста та села України – із кулінарним акцентом.
- Хто в нас наближений до зірок, скажіть мені, що у випусках Міши Кацуріна й Антона Птушина є хитрий план. Бо коли двоє дорослих й не дурних українських парубків їздять обласними містами України й роблять вигляд першовідкривачів культури Майя, я не можу в це повірити. Тому я обираю варіант, що це все такий творчий задум.
Бо як інакше сприймати порівняння галушок з булочками бао? Серйозно? Тобто не з пухкими варениками, пирогами чи оладками, а бао? Уявляю, як приїздить англієць у якесь місто в Англії, куштує скони й каже: «хм, такі вони.... прям на українські коржики схожі, ті що на кефірі. Це ж треба, дивовижно!». Важко повірити, що хлопці не пробували галушок, тим більше, що Антон наприкінці програми говорить, що неодноразово приїздив у Верхоли (крутий готель біля Полтави), і що приїздив та не скуштував галушок? Вони там незмінно є в меню багато років )))))
Дивно чути зітхання від Міши й Антона, що Диканька не стала туристичним центром. Не буду зараз про те, чому саме Диканька має стати супер туристичним центром, як і про те, що культурна спадщина Полтавщина значно більша й глибша за селище, що лягло в основу одного з творів Гоголя. Але може, хлопці, тому вона й не стала туристичним центром, бо такі як ви не приїжджали ні сюди, ні в Полтаву, поки півень не клюнув?
Далі, було порівняння качаної каші з кус-кусом. Добре не кожен повинен знати давні й забуті страви української кухні.
Потім були описи смаку шпундри у якій є «дзвінкий буряк» це добре, я прям почала отримувати задоволення від перегляду, але швидко знову розізлилась. Бо ведучий спершу взяв напій який назвав варениця (раптом що вареницями звуть шматочки відвареного тіста, це коли начинка на вареники скінчилась, а тісто ще є), ну але потім він таки виправився й назвав правильно варенуха. Але потім зробив страшне, не доїв вергуна та ще й зверхньо назвав його «солодкий коржик» ох це так жорстоко
Потім були «шулики» у міському кафе які готують з листкового тіста. От я за те, що обрядові страви змінюються відповідно до часу. Бо 400 років тому й штолен, знаєте був без родзинок та іншої смакоти. Та якщо вже говорити про шулики, то дрібка пояснення, думаю не завадила б. Особливо гірко було чути, що шулики «які вже не їдять», ну нє.... звідки ці гучні заяви, шулики, коржі з маком, досі готують як обрядову страву у дуууууже багатьох регіонах. І якщо у вашій багемній тусовці не пробували коржів з маком, галушок та куті, то це не зріз всього суспільства.
Щиро потішилась, що в одному з Полтавських кафе «сочніки» декомунізували й назвали мандриками. Бо тут кілька днів тому у Києві натрапила в одному ресторані на «пожарські котлети» я була в шоці, ще б тюрю додали в меню.
Й тільки я знову звеселилась, як тобі черговий ляп. Ну як же не покепкувати із «кумедних українських назв». В епіцентрі томних жартів Міши опинився «лизень» тобто яловичий язик.
Якщо серйозно, відчуваю трішки втому від цього внутрішньо колоніального погляду на власну країну та комплексів меншовартості, усвідомлених чи ні, але таких явних. Кльово тим, хто не бачить цього. Насправді я більше всього хотіла ввімкнути випуск та на 30 хвилин поринути в атмосферу українських смаків, аби надихнутись та переключитись. Місцями мені це вдавалось, а місцями було зле.
Тому не втрималась й поділилась думками з вами, цікаво як ви бачите й чи дивитесь випуски Птушкіна та Кацуріна? Що думаєте, то сценарій такий чи дійсно я настільки перелякані люди, що боялись з'їсти щось українське, аби раптом нічого не сталось й ніхто не подумав, що вони не круті?
Ваша нудна #дослідниця_гастрономічної_культури
