Де на Рівненщині є монастирі Київського патріархату (ФОТО)

вівторок, 12 лютого 2019 21:45

Три з п'яти монастирів розташовані на Дубенщині

Свято-Варваринський жіночий монастир

м. Дубно

Сучасний православний Свято-Варваринський жіночий монастир в Дубно діє з осені 2004 року, але має цікаву багатовікову передісторію.

Монастир кармеліток у Дубні був заснований Анастасією Чернецькою в 1660 році. За іншими даними, він був заснований в 1702 р. княгинею Теофілою-Людвикою Любомирською. Але будівлі монастиря з'явились не того ж часу: костел датується ще 1630 роком, а монастирський корпус – 1686 роком.

При монастиреві був сад, город і пасовисько; черниць в ньому було під кінець його більше як 200-літнього існування близько 18-ти. Вони займались, між іншим, вихованням дівчат. В народі черниць називали панєнками. Це дало назву вулиці, що вела в монастир – Панєнська (тепер вул. Шевченка).

У 1890 році вся територія кармелітського монастиря разом з будівлями за царським указом була передана Хрестовоздвиженській пустині, а черниці були переведені в інше місце. Перед від'їздом вони знищили в монастирі все, що можна було знищити, - вікна, підлоги, грубку, а землю та будівлі передали в фіктивну оренду.

Та православне відомство, прийнявши все, досить скоро все відбудувало, в т.ч. костел, який було перебудовано в храм на честь прп. Іова Почаївського.

Після вересня 1939 р. монастир було ліквідовано, а приміщення було пристосовано для інших цілей. Зараз там міститься онкодиспансер. У 2004 році за згодою керівника Дубнівського міжрайонного онкологічного диспансеру пана Петра Комісарука тут виділили кімнати для домової церкви та під келії для насельниць монастиря.

На сьогодні в монастирі організовано регулярні богослужіння. В обителі є багато святинь Православної Церкви, у тому числі частки мощів святих: великомучениці Варвари та великомученика й цілителя Пантелеймона; прп. Агпіта, цілителя Києво-Печерського та прп. Іова Почаївського; одного з убієнних у Віфлеємі младенців.

Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських Могилах

Урочище Гурби, Здолбунівський район

Обитель діє з 2005 року.

Історія монастиря розпочалася з того, що представники громадськості Рівненщини прийняли рішення вшанувати пам’ять Героїв Гурбенського бою та збудувати в урочищі Гурби Пантеон Слави, в якому будуть перепоховані знайдені останки вояків УПА і солдатів. А поруч з Пантеоном Героїв – спорудити Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських могилах.

На свято Покрови 2006 року відбулося відкриття першої черги Пантеону та перепоховання останків загиблих вояків. Через рік відбулося відкриття другої черги Пантеону Героїв та перепоховання ще двох знайдених останків та встановлення колони зі скульптурою Божої Матері – Покрови.

Нині всього 29 останків перебуває в Пантеоні, хоча перша черга розрахована на 120 загиблих.

Свято-Хрестовоздвиженський чоловічий монастир

с. Панталія, Дубенський район

За своє буття монастир належав і католикам, і православним. У 1939 році радянська влада націоналізувала його землі, а після руйнування обителі в роки Другої світової війни її взагалі закрили. У 60-х роках минулого століття рештки церкви розібрали, а землі забудували.

Відроджувати монастир у Панталії почав із 2000-их років молодий ієромонах Арсеній, який прийняв постриг у чернецтво у Свято-Георгієвському монастирі на Козацьких могилах.

З чоловічим монастирем Чесного Хреста пов'язане ім'я Іова Почаївського, нетлінні мощі якого нині знаходяться у Лаврі.

Свято-Миколаївський чоловічий монастир

м. Дубно

Костел та монастир у Дубні заснував Януш Острозький у 1614 році. Монастир бернардинів проіснував більше 200 років, до 1852 року. Невдовзі тут вже був православний Свято-Миколаївський собор.

Саме у той час згорів старий дубенський православний собор, який розташовувався неподалік костелу. Місцева влада зобов'язала тогочасного власника Дубна Любомирського збудувати новий собор. Він відмовився, тоді всі будівлі бернардинського монастиря були передані православним.

У 1909 році, з побудовою напроти Миколаївського собору нового православного храму, тут заснували жіночий православний монастир, який проіснував до 1920 року, коли будівлі знову були передані римо-католицькій єпархії. В монастирі знову розмістилися ченці-бернардини. Викинули іконостас, перемалювали настінний розпис і зрізали дерев'яні бані.

За радянської влади будівля використовувалася не як культова споруда, а як звичайний склад. У 1990-х роках вона була передана православній громаді УПЦ Київського Патріархату, яка розпочала реставрацію собору.

У 2000 році в приміщенні Луцької брами було зареєстровано Миколаївський жіночий монастир Української Православної Церкви Київського Патріархату.

13 грудня 2014 року Священний Синод УПЦ КП затведив зміни до статуту Свято-Миколаївського жіночого монастиря м. Дубно у новій редакції як статут Свято-Миколаївського чоловічого монастиря м. Дубно Рівненської єпархії.

Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах

c. Пляшева, Радивилівський район

У червні 1908 р. на о. Журавлиха відбулося перше офіційне вшанування пам’яті козаків. Тоді ж виникла ідея побудови храму-пам’ятника на цьому місці, щоб зібрати тут останки тисяч безіменних героїв.

Ініціатором проведення хресних ходів та будівництва на Козацьких Могилах виступив насельник Почаївської Лаври архимандрит Віталій (Максименко).

На всю країну було оголошено про збір коштів на будівництво. Кошти давали всі – бідні селяни, багаті купці, підприємці.

Приклад пожертви на Козацькі Могили дав імператор Микола ІІ, якому наслідували князь В. В. Волконський, купець І. О. Колєсніков, Єрусалимський патріарх Даміан, купці та мануфактурники. Але найбільшим внеском у будівництво храму-пам’ятника на Козацьких Могилах був внесок волинського селянства.

Перші ченці на Козацьких Могилах з’явилися ще у 1909 р. Монахи присилалися на послух з Почаївської Лаври.

На кінець весни 1914 р. майже всі заплановані роботи на о. Журавлиха було закінчено. Було збудовано трьохпрестольний Георгіївський собор, двоповерхове приміщення для проживання братії, готель, мур з західного боку, будинок для дитячого притулку.

2 червня 1914 р. відбулося урочисте освячення комплексу Козацьких Могил із заснованим тут монастирем-скитом.

У 1921 р. на Козацьких Могилах декілька місяців розміщувався православний жіночий Миколаївський монастир, який вигнала з Дубна польська влада, а братія з Козацьких Могил була відселена до Почаєва.

У 20-40-х рр. ХХ ст. ченців та послушників у монастирі було до 30 чоловік. Братія молилася, працювала, розбудовувала святу обитель. Монастир пережив польську владу, прихід радянської влади і Другу світову війну. Після війни радянська система все більше притискала обитель і наближалися тяжкі часи. Згідно з рішенням синоду Російської Православної Церкви від 4 червня 1954 р. монастир-скит було ліквідовано і на Козацьких Могилах була створена парафія, яку продовжували обслуговувати ченці.

З часу закриття обителі в ній було колгоспне господарство, зерносховище, ферма, пізніше – лікарня.