«Маю честь захищати тебе, дітей і країну…», - у Рівному прощатимуться з трьома Героями що полягли на Донеччині

четвер, 26 січня 2023 20:30

Щирі історії про кращих чоловіків ми дізнаємося коли проводжаємо їх востаннє

У п’ятницю у Рівному прощатимуться з трьома полеглими на Донеччині Героями.

Рівненська міська рада оприлюднила розповіді про трьох чоловіків, за збігом кожного з них звати Сергій. Але кожен був для своєї сім’ї найкращим, справжньою опорою і прикладом.

Ми наведемо ці слова без змін:

Сергій Шаруда народився на Дубенщині у селі Озеряни. Опанувати фах бухгалтера вирішив у Квасилові, а за тим у Європейському університеті, де навчався за спеціальність “Економіка і підприємництво”. Строкову службу в армії проходив у роті охорони у Рівному.

Та врешті Сергій вирішив зайнятися власною справою — виготовленням меблів.

Він навіть досі вважається діючим підприємцем. Говорив мені, коли завершиться війна нашою перемогою, він обов’язково продовжить займатися своєю справою, адже дуже її любить.

Був надзвичайно уважним до деталей, проговорював із людьми найменші нюанси, не соромився і навіть наполягав на додаткових замірах. Сергій встановив собі спеціальну програму, де моделював, створював дизайн проєкти кухонь, аби люди бачили, як воно може виглядати насправді, - розповідає дружина захисника Інна.

Сергій разом із дружиною виховували двох синів — 14-річного Сергія та 5-річного Матвія. Саме своїм синам Герой старався передати усю свою любов та знання.

Він дуже любив рибалити, просто горів цим, збирати гриби, готувати — навіть мав свої фірмові страви, які ніхто, так як він не готував. Казав, що хоче навчить синів усьому, що знає сам.

Він був надзвичайно добрим та терплячим. Навіть, коли іноді я здавалася, Сергій завжди знаходив потрібні слова, аби підтримати, заспокоїти, надихнути, захистити... Він був ідеальним чоловіком і батьком, був моїм всім...

Я його кохаю й кохатиму все життя... - продовжує Інна.

Сергій завжди прагнув допомогти людям. Інна пригадує, як взимку у заметіль, попри те, що поспішали, зупинилися, аби допомогти іншій автівці, а за тим іще кільком. Тоді Сергій сказав, що інакше просто не може — якщо людина у біді, не можна відмовляти.

Вже наступного дня після початку повномасштабного наступу Сергієві зателефонували з військкомату, і він не вагаючись вирушив, аби стати на захист країни...

Тоді почалися повітряні тривоги. Я не знала, що робити, то Сергій каже: “Приїжджай сюди, будемо разом”. Так ми всі й були разом, аж поки наш тато не вийшов з військкомату зі словами: “Ми обов’язково переможемо. Маю за честь захищати тебе, дітей, країну. Це земля наших батьків, ми не можемо її віддати чи залишити без захисту, - розповідає дружина.

Він до останнього не засмучував дружину розповідями про події, які відбувалися навколо. Лише розповідав, що познайомився з багатьма хорошими хлопцями, що приїдуть після перемоги в гості.

Я ще тоді казала, що вони ж у нас не помістяться. А Сергій відповідав, що вони з хлопцями й не в таких місцях разом бували, тому все буде добре...

Та, на жаль, 18 січня під час артилерійського обстрілу на Донечинні 41-річний радіомінер, молодший сержант Сергій Шаруда загинув. Поховають його на кладовищі “Нове”.

Сергій Савчук народився у Рівному. Навчався у НВК №12 та ліцеї “Елітар”, займався спортивною гімнастикою у спортивній школі №1. А за тим вступив у Національний університет водного господарства та природокористування на спеціальність “гідротехнічне будівництво”.

Після закінчення військової кафедри, у складному для країни 2014 році, Сергія призвали на службу у прикордонних військах. Тут прослужив півтора року, патрулював вздовж держаного кордону, іноді за одне чергування проходив понад 25 кілометрів.

Коли ж повернувся до мирного життя, продовжив роботу технічним директором ТОВ-Фірма “Сілвер”.

Та вже у квітні 2022 року його знову призвали до лав Збройних сил України. Чесний, іноді аж занадто, як кажуть рідні, справедливий, але водночас приязний, комунікабельний Сергій вражав усіх своєю посмішкою та вдачею.

У нього все повинно бути ідеальним, відповідати закону, правильно... Він дуже любив математику, фізику, захоплювався кресленнями, мріяв будувати гідроелектростанції й працював над цим.

Розповідав, коли були під Лисичанськом, знайшов на одному підприємстві багато креслень. Їх, напевно не встигли вивезти. Сергій дуже радів: “Тату, я поки мав можливість, роздивлявся все, все запам’ятовував, це ж можна буде спробувати зробити! - розповідає батько Героя Віталій.

Командир взводу, старший лейтенант 30-річний Сергій Савчук загинув 21 січня під час ведення бойових дій в районі Соледару на Донеччині...

У Сергія залишились чотирирічний син, дружина, батьки, брат та дві сестри...

Він був надзвичайним, люблячим чоловіком, хорошим батьком... Ми у шлюбі прожили п’ять років — роботи, турботи...

Ми не встигли іще набутися разом, натішитись один одним... - каже дружина захисника Ольга.

Поховають його на кладовищі “Нове”.

Сергій Джуріч народився у Рівному, закінчив 25 школу. Здобув фах автослюсаря у Квасилівському училищі, а за тим отримав диплом менеджера-економіста у РДГУ.

Так сталося, що у родині Сергій був єдиним чоловіком: батьки розлучилися, тож став опорою і для мами та для сестри. Він був прикладом для свого 16-річного сина Станіслава та для племінниці яка теж, на жаль, залишилися без тата.

Мав тривалий трудовий шлях, але значна його частина пов’язана із військом.

Сергій не служив в армії, але 2014 рік все змінив. Ті події так вплинули на нього, що з 2015 року він пішов добровольцем у зону проведення антитерористичної операції. І служив там аж доки не закінчився контракт у 2019-му. Потім йому ще не один раз телефонували з частин, де служив, - розповіла сестра Героя Наталія.

Сергій любив автівки, у зоні проведення АТО був водієм. Коли ж повернувся, працював далекобійником. У січні 2022 року саме повернувся додому, але більше у рейс не поїхав.

Він був справжнім патріотом України, тому коли почалася війна, Сергій пішов відразу у військкомат, а далі чекав виклику. Казав, що мусить піти воювати заради нас, щоб тут, у нас, не відбувалося такого, як робиться на Сході України.

Відразу телефонував до колишніх командирів, хотів потрапити на службу до вже знайомих хлопців, щоб було надійне плече. Він сам був дуже щирим, справжнім і ніколи нікого не підставляв, - продовжує сестра.

Старший солдат 40-річний Сергій Джуріч загинув під час оборонних дій на Донеччині 16 січня. Поховають його на кладовищі у Новому дворі...