Матіос аж скочила на ноги, коли збагнула – хто перед нею: АРТУР ДРОНЬ (ФОТО/ВІДЕО)

середа, 05 листопада 2025 18:40

«Це література найвищої проби справжності» (с)

Праворуч -- Артур Дронь на презентації своє нової книги, про яку зараз усі говорять (ліворуч)

Кажуть, в Україні з’явився новий письменник, який реально рве шаблони.

Ім’я автора Артур Дронь. Йому лише 24 роки.

Книга, з якою цей молодий Воїн увірвався у літературний простір має назву «Гемінгвей нічого не знає».

Марія Матіос днями виклала відео зустрічі з ним і написала дещо важливе:

АРТУР ДРОНЬ: поза межами болю і брехні

Скріншоти з відео, яке ми подаємо нижче: Матіос аж сплеснула в долоні, схопилася на ноги й довго обіймала і гладила Артура та щось шепотіла йому на вухо

- Це відео – момент мого знайомства з воїном і письменником Артуром ДРОНЕМ. У Львові. Цими днями на Форумі видавців.

І не питайте, чому я так його обіймаю. По-перше, у мене пропав голос і я змушена шептати людям на вухо або розмахувати руками. Але не в цей раз!

Напередодні я прочитала Артурову книжку ГЕМІНҐВЕЙ НІЧОГО НЕ ЗНАЄ.

Не пригадаю, коли би я цілих 4 дні читала 165 сторінок, відкладаючи книжку, щоб випити ліки, - бо не раз спиралося дихання: від захоплення письмом і від жаху уявлюваного.

Хоча я також дещо знаю про війну і її наслідки, але цього разу я відчувала себе майже неофітом.

Мої панове! Артур ДРОНЬ – це зовсім-зовсім нове, інше покоління української літератури. Кажу без поблажливості на його вік. І без обовʼязкових менторських авансів.

Ліворуч -- Артур Дронь на презентації своєї нової книги у Театрі ім. Лесі Українки, праворуч -- Марія Матіос, яка не приховує свого захоплення -- літературним талантом Автора

Ця література – не про популярні донедавна підліткові полюції і перший сексуальний досвід, від яких захлиналися не так читачі, як наша ялова і лінива літературна критика. Це не фантастика і не модний горор, не втеча у космос мороку і фальшиву пристрасть.
Це література найвищої проби справжності. Скупий, але всеохопний розтин такої дійсності і такої воєнної правди, якої як чорт ладану найперше бояться ті, хто наввипередки мав би дзвонити в усі дзвони, що нарешті ось вона – справжня література війни.

Без епітетів і метафор. А головно – без брехні. Але водночас з величезною добротою великого серця воїна і великою вірою в людину.

Це попереджувальний дзвін 24-річного юнака всім тим, хто фальшиво-встидливо відводить погляд від оголених ран наших співвітчизників і їхніх близьких, які переважно мовчки чи у сльозах переживають усі кола пекла своїх страждань і боїв з бюрократією і бездушністю.

…Він ще заліковує свої рани. Він їх залікує. І в цьому йому допоможе Слово, яким він також допоможе залікувати рани багатьом іншим, тим, хто так само має досвід і рани війни. І хто найбільше потребує щоденної правди. Такої, як у його книжці. Такої, яку він ще напише.

І вірю: напишуть також його побратими, які тепер ще «холостякують» у посадках і в бліндажах, підклавши пера і кіноекран, покинувши мольберти і скрипки до часів перемоги. Якою буде наша перемога – залежить і від того, на які цінності наведе «прожектори» і наша література.