Люди хапались за серце, коли його бачили: навіщо придумали цукор шматочками
Історія з романтично-солодким присмаком
У чеському місті Дачіце майже 200 років тому відкрили мануфактуру. На місце керуючого запросили досвідченого швейцарця Якова Крістофа Рада. Як годиться для тих часів, Яков приїхав на нове місце з дружиною.
Цукор тоді виготовляли великими брилами. На кухні кожна господиня мусила колоти його спеціальним ножем на дрібніші шматочки. Одного разу дружина Якова, Юліана, сильно порізала палець, коли колола вдома чергову брилу. Вона буквально прибігла до чоловіка з криками:
Подивися, що зі мною зробив цукор! Ти повинен щось зробити.
Сказала, й побігла далі, а як палець загоївся, то й думати про це перестала. А от Яков усвідомив - цукру варто було б надати якусь форму, щоб його було зручно використовувати.
За 2 місяці дружина отримала в подарунок коробочку, де було 350 кубиків цукру.
При чому очищати сік буряків тоді ще не вдавалося так добре як зараз, тож цукор певний час був рожевим. Цукрову пудру висипали на латунну форму, в якій було 400 квадратних отворів. Форму відправляли під прес і вже готові кубики зсипали на піддон, де вони сушилися дванадцять годин.
Робили тоді кубики довжиною 1,5 см, та менші - 1,2 см. Новий вид цукру став моментально популярним в Австро-Угорщині, його називали «чайний», і закуповували для кафе у Відні і Празі.
З’явився такий цукор у 1841 році, але серійне виробництво почалося у 1843 році. Яков Крістоф Рад отримав патент та ліцензію на виробництво цукру. А у місті Дачіце стоїть пам’ятник – цукру рафінаду.
Ця мануфактура проіснувала кілька років, адже що підприємці не намагалися зробити, а буряки у цій місцині росли не дуже добре. Винахід рафінаду кому тільки згодом не приписували, але років 100 тому європейським історикам вдалося встановити за документами, що саме Яков Рад все ж був першим.
І навіть сьогодні знайдуться люди, які вважають, що рафінад – смачніший.
Радіо Трек: НОВИНИ
