«І ось цим терном ми й кормилися», - розповідь 93-річної рівнянки про Голодомор (ВІДЕО)
«Головне, що вижила»
Під час опитування програми «Це інтересно» про «тисячу Зеленського» ми зустріли 93-річну рівнянку.
Ідея «тисячі» на квитки, білети та абонементи пенсіонерці не сподобалася й взагалі вона поскаржилася на те, як ставляться до старших людей нині (поки що формат «тисячі» для людей старшого віку лише розробляється).
Пані Галина пів століття пропрацювала вчителькою української мови та літератури. Її молоді роки були дуже важкими: Голодомор, Друга світова, повоєнний голод і період відбудови, коли селяни працювали в рабських умовах.
Сьогодні - День пам'яті жертв голодоморів. Пані Галина є очевидцем цих подій і подаємо її коротку розповідь нижче:
- Я витримала голодомор, так... Можете собі уявити?
Це була перша колективізація у 27, 28, 29 і 30-му роках, а вже в 33-му люди вмирали, качалися, лежали як трупи. Підвода їздила, підбирала їх і в загальну яму кидала.
Жінка продовжує:
- У 37 році – репресії, так? Судили, і журналістів, і письменників, казали – «Ти ворог народу». Далі війна. Війна почалася у 39-му із Польщею, також була із Фінляндією.
«Галя, вставай! Село горить!»
Жінка пригадує:
- Далі - 41-й рік. Це вже страшна війна була.
У 44 році, 7-го січня на перший день Різдва о 4 години ночі німці палили село. Їх гнали, вони відступали.
Палили саме моє село, сусідні не підпалювали. Чому? У нас стояла військова частина до війни…
Вони спалили колгоспні будівлі. Скот той кричав, ревів: воли, корови, і склад із зерном теж згорів. Мама тільки крикнула: «Галя, вставай! Село горить!». І я вискочила у чому була. Були бідні, босі, голі, голодні.
Я вискочила, а там німці на подвір’ї й ніде не сховаєшся. Взяли головешки з палаючих будівель і нашу почали палити. І спалили хату. Геть і підвали повигорали, і я цілий день гола ходила, носила воду.
ЧОМУ ХЛІБ ПОДОРОЖЧАВ?
«Ми ж хліборобна країна!?»
А от що каже пані Галина про день сьогоднішній:
- Якщо не будуть доглядати таких старих людей, майбутнього немає. Саме головне – старі люди. Коли старших не шанують - немає майбутнього
З учорашнього дня хліб подорожчав. Для чого це подорожчання? Україна - хліборобна країна. Німцям хліб віддала - сама голодна. Врожаї ж є.
- А ми тоді голодували. У 43-му році закопали картоплю, бо при німцях було по 10 сотих. До того було по 25 сотих у колгоспників, а при німцях дали по 10 сотих і на тих 10 сотих посадили картоплю, оскільки люди дуже голодували.
Посадили картоплю і вродила дуже гарна картопля.
Закопали її в яму. Погребів не було, а в 47-му році ми відкопували ту картоплю, перебирали її, лушпайки перебирали, ту картоплю відкидали, а той крохмаль, що лишився, ми його їли. Бо шлунок потребує роботи.
А що ти даєш: лободу, бур’ян, черепашки, маслюки по лісі збирали. Страшний був голод, страшний.
І у 47-му році ми відкопували ту картоплю і пекли якісь… що воно там було, я не знаю. Млинці не млинці, але факт того, що саме ми їли: гнилушки, кислички, гнилички, шипшина, глід.
- У нас поруч ліс був, були панські будинки, а там, де вони були - там чагарники росли. Саме там було багато глоду, шипшини, терн - це все ми їли.
Терну нарвали по відрі й на горищі розстелювали.
У когось, бо моя хата згоріла.
І ось цим терном ми і кормилися й так ми вижили. І я маю 93 роки, вижила, ходжу і людям розказую, і вам розказала. Дуже тяжке життя.
Дуже тяжко жилося до 60 року. А в 60-му була реформа грошей. Тоді добавили зарплату, з’явилося трохи грошей. Хліб з’явився в магазинах, а до того все кудись відвозили. Але врожай був. Я сама була ще ланковою у колгоспі. 10 років працювала безкоштовно. У 50-му році дали тільки по 200 грамів суржику.
Факт того, що вижили.
Дуже боляче, що оці зараз люди, такі розбагатіли, багатих не було ніколи, всі були бідні люди. Зараз мають мільярди доларів, так нащо вони їм, на той світ не візьмуть жодного долара, то дайте ж людям, дайте молоді підтримку, щоб вона не втікала, тут лишалася. Отак. Потрібно думати.
Нагадаємо, що четверта субота листопада в Україні – день пам’яті жертв голодоморів.
Ця пам’ятна дата має нагадати нам про жахливі події, що пов'язані з геноцидом українського народу. Це й 1921-1923 роки, 1932-1933 роки та 1946-1947 роки.
Найстрашнішим вважається Голодомор 1932-1933 роки. Адже тоді від штучно створеного голоду померли близько 7 мільйонів людей. Ці дані приблизні, адже факт голоду приховувався радянською владою до останнього.
Радіо Трек: НОВИНИ
