«Не лікуються тільки глухість, тупість і старість» - цілитель Гаврилюк (частина 2)
Цілитель з Рівненщини Віктор Гаврилюк володіє унікальними методиками позбавлення від хвороб, у тому числі й лікує на відстані
{Продовження. Частину 1 читайте тут)
- Кажуть, що ви противник вживання таблеток.
- Чому противник? Якщо від них є якась користь, чому не вживати? Бувають випадки, коли людина у кризовому стані і її потрібно миттєво знеболити. Я - за це. Але не можна все життя жити на таблетках. Хай краще люди живуть на салі і до сала, щоб мали.
- То звук допомагає оздоровитися організму?
- Так. Звук - це коливання. У живої клітини теж є свої коливання. Бачите, скільки спільного? Це гармонія. Звук може бути життям, може бути і смертю. Мене намагалися переконати, що низькі частоти лікують. Насправді вони вбивають, руйнують. І чим нижчі частоти, тим більш руйнівні. І частоти нижче 8, 10, 4 герц, вони можуть зупинити серце.
- А яку б музику ви радили слухати, щоб оздоровитися?
- Тут не може бути рецептів. Залежить від того, хто яку музику сприймає. Але це чисто психосоматичне, емоційне сприйняття. А емоції дуже важливі для нашого здоров’я як позитивні,так і негативні. І є музика, яка взагалі сприймається залежно від настрою. Музика впливає тільки у період свого звучання. Закінчилася музика - зник вплив.
Ми ж розробили звукорезонансну реабілітацію на тому, що, якщо людина побувала під впливом цих частот хоча б 15-20 хвилин, то дія відбувається протягом 60-70 годин. І організм оздоровлюється. Клітина починає вібрувати. А далі відбувається ланцюгова реакція. Клітина складається на 80% з води. Якщо одна завібрувала, поруч є інша, а в ній є вода. А у воді тиск передається у всі сторони. Передається вібрація.
І таким чином відбувається пробудження всього організму миттєво.
- Ви займаєтеся реабілітацією і бійців АТО. Саме цю методику застосовуєте для цього? Звукові коливання?
- Ні. Звукові коливання - це був стандарт, який я розробив для здорових. Спочатку - для спортсменів, щоб вони могли себе знеболювати, щоб не знали втоми, щоб підвищити результати у їхніх спортивних досягненнях. А вийшло так, що цим почали користуватися важкохворі, безнадійні хворі. І якраз ті люди, які почали цим користуватися, багато чого досягнули. Приклад - Саша Майструк (відомий рівненський фотохудожник), Оленка Кравчук, Яна Штанько. Люди, які цим окриствуалися, встановили десятки тисяч світових рекордів. Вони стали визнані у всьому світі.
- Мені розповідали, що ви допомагали пораненому в АТО бійцю Костянтину Попку.
- Я витягую його зараз. Фактично за одну ніч ми його витягнули, що він вранці заговорив. Ввечері закінчили операцію, вранці почав розмовляти і його відправили на Київ. Хоча шансів взагалі ніхто ніяких не давав. І зараз я його теж веду. Я багатьох вів і поставив на ноги. Дуже багатьох з тих, у кого не було шансів. А ті, які можуть легко позбутися інвалідності, хвороб, вони чомусь не хочуть, не бажають ставати здоровими. Їх влаштовує їхній стан.
Віктор Гаврилюк каже, що на відстані лікує цього тяжко пораненого бійця АТО Костянтина Попка
- Інакше кажучи, люди - ліниві?
- Вони - байдужі. Вони думають, що геройство - у кривизні. А насправді геройство - це подолати всі перешкоди, які є. До інваліда ставляться місяць поблажливо, рік - терпимо. Далі він стає тягарем і він повинен це розуміти. А ставши тягарем, такі люди люблять випивати. А це - не вихід. Це - кінець. Безславний кінець героя.
- Кажуть, ви не беретеся за лікування, оздоровлення тих, хто вживає алкоголь.
- Не хочу. Вони повинні зробити вибір, що їх цікавить: алкоголізм чи життя. Якщо життя, я за нього буду боротися. Якщо алкоголізм - це не до мене: я не наливаю.
- А як ви допомагали Попку?
- Так само, як і всім іншим. Я багатьох з них не бачив. Ми спілкувалися по телефону. Або хтось був присутній.
- Тобто завдяки розмовам по телефону людині ставало краще?
- Чому розмов? Я навіть не розмовляю з ними. Я просто на них впливаю. Я можу розтягувати хребет, вправляти диски, заживлювати будь-які рани, все, що завгодно.
Віктор Гаврилюк з пацієнтом
- Тобто ви маєте якісь навики мануальної терапії?
- Ні. Я взагалі не торкаюся людини. Взагалі навіть не розмовляю з нею. Це механізми, які закладені в кожній людині. Люди не хочуть цим займатись. Їх це не цікавить. Простіше піти в аптеку, купити таблетки і так - щоразу. Я ж взагалі нічого не роблю.
- Такого не може бути, раз люди кажуть, що ви їм допомагаєте і йдуть до вас.
- Я, чесно кажучи, вже ховаюсь від людей. Вони мене «дістали» зі своїми проблемами. Тим більше, що самі могли їх вирішити. Але запустили їх так, що далі нікуди, свій організм вже настільки отруїли ліками, що мені братися не хочеться за них.
- Як вас сприймають працівники офіційної медицини?
- Нормально. Є різні лікарі. З багатьма я дружу. І багато лікарів - мої пацієнти. З розумними важко і нема про що говорити, а з мудрими лікарями є про що.
- Як ви заробляєте на життя? Адже кажуть, що не берете грошей з хворих.
- Я непогано заробляю. Читаю лекції за кордоном. Щороку їжджу до Англії читати лекції з фізичної реабілітації - того, що в нас ніхто не хоче знати.
І в Україні в університетах я читав лекції. Наприклад, у Чернігівському педагогічному. За це мені платили стільки, що вистачало тільки на дорогу з Києва у Чернігів, тобто в одну сторону.
Але я радий хоча б тому, що звідти троє випускників захистилися по фізичній реабілітації, взяли вільну тему. І їх вже нині в Україні нема. Остання - Оля Вареник - працює в Чилі третій рік.
Про успіхи своїх пацієнтів Віктор Гаврилюк розповідає у книзі "Вихід є завжди"
- Як ви себе називаєте? Цілитель, реабілітолог?
- Якийсь Гаврилюк (жартує).
- Розкажіть про реабілітаційний центр. Кажуть, що ви хочете створити його.
- Хочу. Але вже й не хочу. Для кого? Я один його не побудую. Я не можу заробити десятки мільйонів гривень для того, щоб побудувати.
- До влади не пробували звертатися з цим?
- А вона у нас є? Влада сьогодні робить все, щоб мене замовчувати.
- А представники влади до вас звертаються, коли щось болить?
- Так. Але поки у них болить. Адже я неправильно лікую. Я роблю це за один-два дні. А треба робити так, як наша медицина, все життя. Тоді вони будуть давати все.
- Ви вважаєте, що за вашим способом оздоровлення майбутнє?
- Так. Бо рано чи пізно все одно люди до цього дійдуть. Бо нині ліки вже не допомагають. Медицина наша майже здохла, комерціалізувалася. Втім, нині жодному лікарю не заборонено оволодіти тією ж майстерністю, що й я. І нині я хочу взяти камінь купити, навчити його працювати, перетворити його, образно кажучи, у комп’ютер. І хай люди до нього йдуть за допомогою. Він буде допомагати. І хай тоді люди подумають, чому я навчив камінь, а не можу навчити їх.
Пацієнтка Віктора Гаврилюка після впливу цілителя демонструє можливості свого організму
- Ви казали, що хочете емігрувати в Ізраїль. Чому?
- Ні, не хочу. Я просто хочу мати наукову базу, тобто знайти вчених, які готові дослідити це все, що роблю. Я ж можу передавати будь-яку інформацію на будь-якій відстані. А будь-яку інформацію, яка передається на будь-якій відстані, якщо зробити нормальний приймач, він може прийняти її і регенерувати в енергію. А якщо ту енергію ще підсилити, це ж взагалі величезна сила.
- Ви казали, що колись спілкувалися з якимись вченими, які досліджували цю методику.
- Спілкувався. І мені якраз допомогли в ЮНЕСКО. Я був тоді у Франції. Вони мені допомогли багато в чому розібратись. Фактично я на їхніх дослідженнях створив цю реабілітаційну програму. Тому що вони записували дані, імпульси роботи мозку тощо.
Коли я працював на відстані, зал працював і у ньому були датчики. А ми їздили кілометрів за 5 за місто пити каву. А зал працював у мою відсутність. Це було цікаво всім. В Україні такого не може бути. Та й в нас і науки нема, чесно кажучи.
Я не знаю жодного вченого у нас, з яким би хотів поговорити. І не хочу бачити зарозумілі морди. Сьогодні мета кожного такого зарозумілого, який невідомо де набрав тих грошей, прорватися у Верховну Раду, стати депутатом. Це прерогатива не вченого, і не лікаря. Це - злодійський шлях. Але це їхні проблеми, їхній вибір.
Я ж за своє життя практично нічого не нажив. Отут, де нині мешкаю, я будував реабілітаційний центр. Тут мала бути їдальня. На другому поверсі зал зробив. І на цьому все. Я один не можу зробити для всієї України центр. Я не стільки заробляю.
- А зробити для Рівненщини хоча б?
- А що я можу зробити? Щоб підготувати нормальні бальзами, мені потрібен погріб з лабораторією, дегустаційним залом, і зібрати для нього всю необхідну посудину. Потрібно, як мінімум, 2 мільйони гривень. Де я їх візьму? Якби я був сектант, створив секту, мені б гроші дали. Але я не сектант, не екстрасенс, не біоенергетик. Я просто Гаврилюк.
Віктор Гаврилюк спілкується з хворим
- Але ж ви кажете, що впливаєте на відстані, то чому - не екстрасенс?
- То й що, що впливаю. Є вчені, хай досліджують, як це відбувається.
- Тобто ви самі не може пояснити, як це?
- Можу. Не хочу. Розумієте, я, образно кажучи, рубаю дрова. Гарно рубаю. А вже вчені хай заміри роблять, як це виходить. Я колись хотів довести це науково. Переді мною закривали двері. Мене оголошували дурним, що дурниці несу. А нині вийшло так, що я все-таки мав рацію, що все-таки працюють вільні частки, які називають нейтрино. А я про це говорив 35-40 років тому. І я користуюся якраз цими вільними частками.
Бо кожна людина, якщо вона думає, у неї працюють клітини, нейрони, нейтрони. Вони згорають, виділяють енергію і заодно - вільні частки, які швиденько облітають усю земну кулю декілька разів. І якщо ними направлено діяти тут, то нейтрино знаходить собі подібну клітину, вдаряє її, будить, якщо вона ослаблена, і вилітає далі. Ця частка вільна, вона ніде не зупиняється. Але вже у хворої людини нейтрино спрацювало, розбудило клітину. Та клітина розбудила другу, третю і так далі.
Таким чином відбувається швидке одужання, інколи – миттєве чи за якихось 15-20 хвилин.
- А при яких недугах допомагає це?
- При всіх набутих.
- Тобто навіть онкологія лікується?
- Так. Лікується. Я вам скажу, що не лікуються тільки глухість, тупість і старість. А з усім рештою можна справитись.
Розумієте, у нас шукають ліки. А насправді організму не потрібні ліки, тим більше хімічного походження. Організму потрібна підтримка, те, що його підтримує, збадьорює і не заважає.
Ліки - токсичні. І нині їх створюють для того, щоб полегшити стан людини, зняти симптоматику, але не для того, щоб вилікувати. А вживання ліків має наслідки: отруєння і орган за органом виходить з ладу.
Радіо Трек: НОВИНИ
