Доноси, заздрість і заборони СРСР: чому «добрі радянські люди» такими не були

Як насправді жилося громадянам наддержави

Мабуть, всі (і не раз) чули про те, що трава раніше була зеленіша, сонечко світило яскравіше, а люди були добрішими Мовляв, в СРСР всі були дуже добрими і чуйними, завжди посміхались і були готові безкорисно допомогти один одному. Були собі «люди як люди», а тепер і цигарку нема в кого «стрельнути». 

Викриттям цього міфу про «особливу доброту» радянських людей якось зайнявся відомий білоруський блогер Максим Мирович. І ось, що він пише:

Зрозуміло – все це не більше ніж міф, причому міф досить небезпечний – молоде покоління слухає ці вигадки і думає, що СРСР був країною якихось добрих і неймовірно добрих людей, а зараз все одразу стало погано, і всі стали злими…

Далі — суцільний текст автора 

Звідки взялася радянська людина?

Для того, щоб зрозуміти всю безпідставність вигадки про якусь там особливу радянську «доброту», давайте спершу ще раз згадаємо, звідки взялася радянська людина і які риси характеру були їй властиві.

Після перевороту у 1917-му до влади прийшли більшовики, які уявили, що вони уповноважені творити майбутнє і що соціум можна змінити вручну. Це загалом дуже небезпечні ідеї — з математичної точки зору у прогнозуванні цих процесів враховується дуже мало змінних, і в результаті виходить завжди не те, що задумувалося, як це сталося і в разі СРСР.

Однак більшовики були охоплені цими небезпечними ідеями і почали перебудовувати суспільство на свій лад. Добрий дідусь Ленін, друг дітей прямо заявляв, що всі носії старої культури мають бути знищені, для чого більшовики у 20-ті роки розгорнули політику «Великого терору». Великий меліоратор і мовознавець продовжив політику доброго вічно живого діда — створивши ГУЛАГ, а також завершивши формування системи розподілу благ та подачок — відтепер добре жили ті, хто харчувався з руки радянської влади і всіляко її обслуговував.

А далі сталося те, що й мало статися — замість появи «високоморальної радянської людини», яка оспівувалась усією радянською пропагандою, — почав формуватися зовсім інший типаж типового совка.

Типовий совок був носієм подвійної моралі («одні слова для кухонь, інші — для вулиць»), був пристосуванцем, вважав себе вправі обманювати інших (раз вже його обманює держава), плазував перед владними і намагався обзавестися хоча б невеликою владою над кимось.

Відбувалося це, до речі, зовсім не тому, що народи, які проживають на території СРСР, були якимись «не такими» — просто люди були змушені адаптуватися до виживання у новій системі, тож суспільство стало сильно змінюватися. Жодної особливої ​​«доброти» в ньому не було (…)

Репресії та доноси

Почнемо, мабуть, з ранніх років СРСР - у 1930-50-ті роки у совку щосили процвітало донесення. Саме сталінські десятиліття виховали цілком особливий типаж радянської людини-донощика — він міг мило вам посміхатися, бути тихим і ввічливим сусідом по комуналці або непомітним колегою в конторі — але він дуже пильно стежив за вашими словами та діями, і трохи намагався донести владі.

Звідки бралися донощики? Сам собою донос був певною мірою витіснення тотального страху, яким був просякнутий сталінський СРСР — «якщо я сьогодні донесу, то влада мене прийме за свого, і принаймні сьогодні я залишуся живим». Радянські донощики, уражені Стокгольмським синдромом, навіть починали відчувати якусь особливу важливість і потребу своїх доносів, ніби починали грати з владою на одному полі, примазуючись до команди хижаків – «дивіться, я такий самий, як і ви!»

Іншою стороною радянського донесення була матеріальна винагорода — свого часу донощики могли претендувати на майно того, кого відвезли на донос — принаймні могли хотіти звільнення його кімнати к комуналці і претендувати на цю житлову площу.

Можна лише здогадуватися, які страшні та гидкі речі люди писали один на одного в ті роки, в частково розсекречених архівах трапляються доноси на кшталт: «Слюсар Микола С. тримає на кухні вершкове масло замість маргарину і явно живе на нетрудові доходи», або «Моя сусідка Наталія Н. заявила, що ми тут голодуємо, а Сталін зараз, напевно, білі булочки їсть — чим зіграла на руку капіталістичним розвідкам».

Загалом ніякої «особливої ​​доброти» у радянських людей у ​​ті роки не спостерігалося. Це було сіре і бідне суспільство, пронизане донесенням та взаємною недовірою (…)

Заздрість, квартири і хутряні шапки

Так, тепер давайте глянемо, що в нас із радянською добротою за пізніших часів. Можливо, зі смертю Сталіна все стало різко краще?

Особливої ​​«доброти» теж якось не спостерігалося — зі зростанням добробуту зростала і заздрість один до одного. Це, до речі, ще один міф, що радянські люди нібито нікому не заздрили — заздрили ще й як! У Васі 3-кімнатна квартира, а у нас 2-кімнатна. Заздрість. Валера купив пилосмок, а я не купив. Заздрість. Валька «дістала» путівку до Болгарії, звідки привезла гарні чоботи, а я не дістала і не привезла. Заздрість, заздрість, заздрість!!!

Для отримання тих чи інших благ «добрі» радянські люди не гидували йти по головах — так, один на одного вже не писали доноси в НКВС - були інші часи, але «капнути» на ту чи іншу людину в якесь місцеве партійне відділення вважалося цілком нормальним.

«Обійти» ту чи іншу людину в гонці за життєвими благами вважалося навіть чимось гідним та успішним — мовляв, я зрозумів, як виживати в системі, а Іванов не зрозумів, не «підсуєтився», не «дістав» - ну, і поділом йому.

 

Саме заздрість найчастіше була основним двигуном якогось внутрішнього розвитку — мовляв, я теж хочу жити як Петров, який працює в торгівлі та їздить на «Волзі», я теж хочу зробити партійну кар'єру, як Сидоров, і жити у 5-кімнатній квартирі у відомчому будинку.

При цьому кожен думав здебільшого про себе — зробив кар'єру і гаразд, «не балакай зайвого, а то посадять». Жодної добротою в цьому випадку і не пахло.

Країна заборонених посмішок

Тут хочеться сказати іще про суто комунікаційні аспекти радянського життя — через тотальну бідність, незадоволеність та обмеженість ресурсів більшість радянських людей були не те що НЕ добрими — вони часто були просто озлобленими. Бійки та лайка в магазинах, штовханина і хамство у переповненому громадському транспорті, черги в поліклініках — все це ніяк не сприяло якійсь там «доброті», а сприяло тому, що люди ставали ще більш озлобленими та агресивними.

Навіть на фото радянські люди посміхаються вкрай рідко — зверніть наступного разу на це увагу, коли переглядатимете добірки радянських фото.

Фото ілюстративне, жанрове. Передає всю суть
Фото ілюстративне, жанрове. Передає всю суть

Загалом, усі вигадки про якусь там «особливу доброту» радянських людей — не більше ніж міф. На мою думку, в наш час люди набагато добріші, чуйніші і менш агресивні

Радіо Трек: НОВИНИ

Радіо ТРЕК у Telegram.
Viber: 063-734-106-4

Редакція

Відкрити плей-лист

Втрачено документи на прізвище Григорчук

Поблизу Торгового Центру Чайка втрачені документи:  техпаспорт та посвідчення водія на ім'я Григорчук Петро. Прохання - повернути за винагороду.

Загублено ключ від авто Honda

Розшукують загублений ключ від авто Honda з чорним плетеним брелоком. Загубили його навпроти заправки «Олас», що на вулиці Льонокомбінатівській у Рівному. Прохання повернути за винагороду.  т. (067) 360 65 64

Портфель

В центрі Рівного – у критому ринку, загублено портфель з ноутбуком Samsung . Прохання повернути за винагороду. 

Більше оголошень