Десять найдавніших українських слів, якими ви досі користуєтесь

четвер, 25 липня 2024 14:20

Слова, які з нами століттями

Для того, щоб дізнатися про найдавніше слово української мови, є два шляхи.

Перший — просто загуглити «найдавніше слово української мови»

Ще 448 року нашої ери візантійський історик Пріск Панійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттили, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова «мед» і «страва».

Про це написано в 90% матеріалів на цю тему і, звісно ж, така відповідь годиться хіба для людей, які загально цікавляться темою давніх слів.

Другий — контекстуалізувати запитання й пошукати на нього наукову відповідь.

Українська, як і будь-яка мова, весь час розвивається, взаємодіючи з мовами-сусідами й довколишнім світом. Причому, українською, нашу мову почали називати лише відносно недавно.

Оскільки за назвами «руська мова» чи «малоросійське наріччя» ховались попередниці мови, якою ми зараз говоримо і яку називаємо українською, науковці зараховують період їхнього існування до загального віку української мови.

Вважається, що слова руської мови, і слова малоросійського наріччя слід вважати українськими.

Так приблизно до Х століття, коли діалектних відмінностей у предків сучасних слов’янських мов стало так багато, що їх уже справді починають вважати окремими мовами.

Приблизно до VI століття нашої ери всі нинішні слов’янські мови ще були досить близькими один до одного сукупностями діалектів давньої праслов’янської мови.

Саме тоді, згідно з концепцією мовознавця Юрія Шевельова, і почала формуватись нинішня українська — з київсько-поліської та галицько-подільської діалектних груп.

З огляду на конфліктні часи, такі як: розпад Римської імперії, велике переселення народів із його готами, гунами та аварами, відомими вам із підручників історії.

Не дивно, що слов’яни теж не сиділи на місці й поступово віддалялись одні від одних. Слова праслов’янської мови — спільний лексичний спадок, який зараз допомагає нам порозумітися з чехами, хорватами чи словенцями.

Усі слов’янські мови вважають цю лексику своєю, бо пізніше вона змінювала вигляд і значення всюди на свій лад. Ось трохи слів, які живуть у мові ще з її праслов’янського періоду:

пити, їсти
хліб, пшениця, пшоно
тощий (натщесерце)
рука, нога, тіло
чоловік, жінка
масло
звір
весна, липа

Що було до праслов’янської

Праслов’янська мова — одна з нащадків праіндоєвропейської на рівні з прагерманською, прагрецькою, праіталійською чи навіть праіндоарійською. Тому в англійській, вірменській, грецькій, українській і санскриті теж є спільні слова. І всі ці мови теж можуть вважати себе його родичками.

Споріднені слова, які навіть зараз єднають українську з англійською:

мати/mother, брат/brother, дочка/daughter, вдова/widow, короста/crust, юний/young, черв/germ

Слово «хліб», до речі, ми позичили собі від готів. У них воно тоді звучало як hlaifs. Нинішній його нащадок в англійській — loaf (буханець).
Слово «славити» споріднене зі староіндійським šrayavati (оголошувати) і теж дуже давнє.
Німецьке werden («ставати») — безпосередній родич нашого «вертіти».