«Тихо, тато спить», — казала трирічна донька, як привезли загиблого на Майдані Георгія Арутюняна
Завтра минає п'ять років з дня його загибелі
Вірменин з Рівного Георгій Арутюнян був батьком трьох доньок. Коли його у 53-річному віці 20 лютого 2014 року наздогнала куля снайпера біля монумента Незалежності у Києві, найменшій доньці - Ашхен - було лише три роки.
Спогадами про Георгія Арутюняна поділилася його падчірка, рівнянка Анна Адамчук:
Георгій з мамою дев'ять років разом прожили. Мама до нього в Грузію їздила. Він — вірменин, з Батумі. З мамою дуже гарно жили. Жартували, сміялися, на руках маму носив. Одружений з моєю мамою був. До того він побував у шлюбі, але у цивільному, з іншою жінкою. З тією жінкою у них було двоє спільних доньок. Вони вже дорослі.
Сильний був. Якось я йому дверима в авто прибила палець. Та так, що аж обручка тріснула. Навіть не зойкнув. Мужчина!
У нього спина - вся в шрамах була. Я казала: “Мамо, він десь був, десь воював”. Не можна було допитатися, звідки шрами. Тільки усміхнеться у відповідь. Навіть якщо серйозне щось і було, ніколи б не зізнався.
Співав гарно. Вірменських пісень. Вчив мене мови своєї. Ми СМС вірменською мовою переписувалися, як я вчитися до Києва поїхала. Душею компанії був. Тостів стільки знав!
Ашхен з татом
Я якраз вагітна була, як він загинув. Так і не дочекався внуків. Все мене просив двох - мінімум, хлопчика і дівчинку. Не дізнався, що у нього внучка буде.
Якби не Майдан, то поїхав би в АТО. Він про Майдан казав: “Як це так: молодих хлопців будуть вбивати, а я старий буду на дивані лежати? Я вже світ побачив”. Коли Нігояна вбили, він у нас з чоловіком якраз вдома був. Зірвався: “Земляка вбили!” І на Майдан. Легкий на підйом був, якщо торкалося такого. Загострене відчуття справедливості мав.
“Якщо ми з мамою повмираємо, я спокійний, що ти Ашхен не залишиш і вона не пропаде”, - казав колись Георгій. І я нині стала мамою і для молодшої його доньки Ашхен. Вона — моя сестра по мамі. Молодша на 20 років. Раніше називала мене Анею, сестричкою. А це вже понад два роки мамою називає. Зразу після маминої смерті я з нею. Мама її до останнього часу грудьми годувала і раптом померла: серце. Один рік і десять місяців Ашхен було. Як вона мені плакала! Важко було. Але справилися. Свекруха допомагала. Ашхен ночами плакала. І я плачу, сиджу над нею, бо мами нема, і від тієї ситуації, яка склалася. Не так фізично, як морально важко було.
Три роки було Ашхен, як Георгія не стало. “Тихо, тато спить”, - казала, як його привезли мертвого. Ашхен відтоді знала, що мама і тато - на небі. І їй головне тоді було, щоб я була поруч. Ще нічого не розуміла. Хоча, як був живий Георгій, дуже за ним тягнулася.
Ашхен
Радіо Трек: НОВИНИ
