Як жилось повіям у Рівному понад 100 років тому (ФОТО)
Перші представниці найдревнішої професії з'явилися у Рівному в середині ХІХ століття, коли в місті будували залізницю
Журналістка Світлана Калько дослідила міські архіви і підготувала цікавий історичний нарис про життя рівненських представниць найдревнішої професії у минулому столітті.
У середині ХІХ століття, коли в місті будували залізницю, багато чоловіків з'їхалися на будову. Вони потребували й специфічного відпочинку.
Однак на той час бізнес-кохання було поза законом і місцеві його представниці не афішували своїх занять, боячись поліції.
У ті часи за проституцію сікли різками і могли навіть вислати у Сибір. Проте й без реклами охочі добре знали дорогу до жінок, які надавали інтимні послуги.
Фрагмент вулиці єврейського кварталу, де нерідко здавали кімнати жінкам легкої поведінки
Легалізував проституцію імператор Микола І. Він з’ясував, що венеричні захворювання викошують його солдат. Їхнє поширення сягнуло масштабу епідемії і країна могла запросто лишитись без армії. Тому Микола І видав указ і визнав проституцію "терпимою". За умови обов’язкового щотижневого медичного огляду всіх працівниць борделів.
Відколи ж у 1843 році проституцію легалізували, стали виникати офіційні публічні будинки. Справжній розквіт бордельного ремесла припав на кінець ХІХ - початок ХХ століття.
Коли в 90-х роках ХІХ століття у Рівному почали зводити ще й військове містечко, то послуги платного кохання стали ще більш затребуваними. Будинки терпимості заполонили військові.
До Рівного стали з'їжджатися професійні жриці кохання, сільські дівчата й молоді міщанки зі збіднілих сімей, які в пошуках роботи не гребували торгувати собою.
У неділю і святкові дні заборонено було приймати клієнтів
Діяльність будинків терпимості регламентували “Правила держательницам борделей”, затверджені у 1844 році. Дозвіл на відкриття закладу могла отримати виключно жінка віком від 30 до 60 років. Причому власних дітей вона не мала права тримати при собі - їм належало мешкати окремо.
Вид на передмістя Воля з даху рівненського пивзаводу
Усіх працівниць власниця мала занести до спеціального списку,
оскільки "промысел производился только теми женщинами, которые значатся по спискам, посторонние ни в коем случае к тому допускаемы не были".
Для роботи існувало лише одне обмеження — дівчата не повинні були бути молодшими 16-ти років. У неділю і святкові дні заборонено було приймати клієнтів до завершення богослужіння. Робочий тиждень був 7-денний, останній день — скорочений.
Вид на місто з передмістя Волі
Власниці закладів були для повій і своєрідними профспілками, бо зобов'язані були піклуватися про панянок.
Суворе покарання для власниці передбачалося за “доведение девок до крайнего изнурения неумеренным употреблением”.
Якщо котрась із дівчат завагітніє, власниця повинна була “устранить сих женщин от употребления”. Водночас застосовувати будь-які засоби переривання вагітності таким жінкам заборонялося.
Правила певною мірою захищали повій. Наприклад, борг повії не повинен бути перешкодою, якщо вона вирішить звільнитися.
Існували певні обмеження й для клієнтів. Наприклад, “мужчин несовершеннолетних, равно воспитанников учебных заведений ни в коем случае не допускать в бордели”. Зачинялися заклади не пізніше першої ночі. Проте, якщо відвідувач обіцяв поводитися пристойно, йому дозволяли залишитися на ніч.
Як і нині, сто років тому повії поділялися на елітних і дешевих. Однак гроші зобов'язані були всі віддавати “бандершам” в обмін на бони чи марки, які власниця підраховувала в кінці місяця. З дівчат вираховували за харчі, житло, одяг і прислугу.
“Червоні квартали” Рівного
У 30-х роках минулого століття у Рівному налічувалося 17 офіційних будинків терпимості.
Квартали “червоних ліхтарів” здебільшого були в передмісті Воля (район сучасного пивзаводу), поблизу залізниці, військових казарм, на вулицях Легіонів (сучасна Дорошенка), Миловарній (Калнишевського), Понятовського (Пересопницька). Були й ближче до центру — на сучасній Соборній, у районі теперішнього ринку.
Деякі з цих будинків, особливо на Волі, збереглися й донині. За деякими джерелами, один із найпрестижніших і найбільших публічних будинків містився на розі сучасних вулиць Мазепи і Полуботка — навпроти пожежної частини, там, де нині Торгово-промислова палата.
Фрагмент вулиці Калнишевського (у минулому Миловарна), де 100 років тому були будинки терпимості
Згідно з архівними поліцейськими документами, у 1935 році у Рівному було зареєстровано понад 40 жінок-індивідуалок, які легально торгували своїм тілом.
Реєструючи таких жінок, поліція перевіряла, в яких умовах вони приймали клієнтів. Особливо пильнували за здоров'ям повій.
У так званому “жовтому” білеті повії (посвідчення, яке видавала поліція замість паспорта зареєстрованим проституткам) містилося фото дівчини, її зовнішні дані, адреса мешкання і роботи, відмітки про візити до лікаря. Жінка, яка надає інтимні послуги, мусила відвідувати лікаря не рідше, ніж двічі на тиждень. Білет містив інструкцію про права та обов'язки повії, правила поведінки її у громадських місцях.
Зокрема, таким жінкам рекомендували якомога рідше з'являтися на людях, одягатися скромно, і своєю поведінкою не компрометувати чоловіків. Вікна у помешканні повії мали бути заштореними навіть удень. Заманювати чоловіків з вікон власних осель заборонялося.
"Жовтий білет" був не лише аналогом медкарти, він заміняв дівчатам паспорт / Фото fakty.ua
“Жовтий” білет був основним документом зареєстрованої повії. Тому приховати професію від оточення (наприклад, від квартирної хазяйки при прописці) було неможливо. Відтак, багато хто з індивідуалок намагався уникнути реєстрації.
Як свідчать архівні поліційні документи, проституцією у Рівному у 20-30-х роках минулого століття підробляли переважно польки та єврейки.
Нерідко жінки кооперувалися з місцевими візниками, які за певну платню підшукували їм клієнтів серед підпилих відвідувачів ресторанів. Такий промисел нерідко контролювали сутенери, яких називали “котами”. Це вже був чистий кримінал.
Сто років тому у деяких з цих будинків, що вишикувалися уздовж тодішньої вулиці Шосової (Соборна), очікували своїх клієнтів веселі панянки
До речі, так званий поділ на “спеціалізації” у роботі повій винайшли не сьогодні. Уже в ті далекі часи були повії вуличні, автомобільні, ті, які працюють у кав'ярнях, на танцмайданчиках. Траплялися випадки, коли повія знаходила родинне щастя, або якийсь багатій брав її на утримання. Тоді повію знімали з обліку.
Джерело: Світлана Калько, сайт "ВСЕ"
Радіо Трек: НОВИНИ
