ON-LINE

«Купили хату в селі у молодої пари. Зайшли в середину – я плакала, чоловік був у розпачі»

п'ятниця, 08 травня 2020
Що було далі? І чи ви вірите, що так могло бути?

Ця історія викликає резонанс в мережі. Ми взяли її зі сторінки Україна нездоланна

Не будемо коментувати. Подаємо без змін.

Купили ми будинок в селі.
 

Продавала його молода пара, мовляв, батькам дача не потрібна, а бабуся померла рік тому… Після смерті бабусі ніхто до хати не навідувався, тільки от продати приїхали. Запитуємо, забирати будете речі? Вони у відповідь – навіщо нам цей непотріб, ми ікони забрали, а решту можете викинути.

Чоловік на стіни подивився, де світлішали квадратики від ікон.

– А фотографії що ж не взяли?

Зі стін сільської хати дивилися жінки, чоловіки, діти … Ціла династія. Раніше любили стіни фотографіями прикрашати.

Я пам’ятаю до бабусі приїдеш, а у неї нова фотографія в рамочці з’явилася, моя і сестрички.
 

– Я, – каже бабуся, – з ранку прокинуся, батькам уклін, чоловікові поцілунок, дітям усмішку, вам підморгну – ось і день почався.
 

Коли бабусі не стало, то ми додали її фотографію на стінку і тепер, приїжджаючи в село (яке стало іменуватися дачею), завжди вранці бабусі шлемо повітряний поцілунок. І здається, що в будинку відразу пахне пирогами і свіжим молоком. І відчувається бабусина присутність.
 

Дідуся ми ніколи не бачили, він під час вiйни загинув, але його фотографія висить в центрі, бабуся багато про нього розповідала, а ми в цей час на знімок дивилися і нам здавалося, що дідусь з нами сидить, тільки було дивно, що він молодий, а бабуся вже старенька. А тепер ось її фотографія висить поруч з ним …
 

Для мене ці вицвілі знімки настільки цінні, що якби стояв вибір, що забрати, то я б безсумнівно забрала фотографії. А тут їх не просто самотньо залишили на стіні і в альбомах, а й цинічно записали в мотлох. Але господар.

Після покупки ми взялися за прибирання і знаєте … Рука не піднялася викинути речі цієї жінки, яка жила для своїх дітей і онуків, а вони її просто кинули …

Звідки я це знаю? Вона їм листи писала.

Спочатку писала і відправляла, без відповіді. А потім перестала відправляти і три акуратні стопочки любові і ніжності так і спочивали в комоді.

Каюсь, прочитали … І я зрозуміла, чому вона їх не відправила. Побоялася, що загубляться, а тут вони в безпеці, вона думала що після її смерті вони все ж прочитають …

А в листах ціла історія, про роки життя під час війни, про її батьків, бабусь, дідусів і пра-пра – вона переказувала тe, що їй повідала її бабуся, щоб не померли сімейні цінності, щоб пам’ятали. Як викинути таке?

– Давай, відвеземо її дітям? – зі сльозами запропонувала я чоловікові. – Таке не можна викидати!

Думаєш вони краще онуків? – з сумнівом протягнув чоловік. – Жодного разу не з’явилися …

– Може вони старенькі, хворі, хіба мало …

– Я їм подзвоню, спитаю.

Через онуків дізналися телефон і почули бадьорий жіночий голос:

Ой, та викиньте ви все! Вона нам ці листи пачками слала, ми навіть не читали останнім часом! Їй робити там нічого було ось вона і розважалася …

Чоловік навіть не дослухав, телефон кинув. Каже, ось стояла б вона зараз поруч, придушив би!

– А знаєш що? Ти ж письменник, ось і переклади ці листи на розповіді!

– Вони потім пред’являть …

– Так, вони, я впевнений, і книжки-то такі не читають! – хмикнув чоловік. – Але я заради тебе поїду до цих …, візьму у них письмовий дозвіл.

І він дійсно з’їздив і оформив все нотаріально. А я тим часом добралася до підпілля.

Знаєте, в сільських будинках прямо з хати спускаєшся вниз під підлогу і там прохолодно так, начебто в льоху. А там банок з соліннями, варенням …

А на кожній баночці папірець приклеєний з вицвілим написом:

«Ванятку його улюблені грузді» – Ванятко пoмер 10 років тому, так і не стала в нагоді баночка; «Сонечцi лисички»; «Солоні огірки для Анатолія»; «Малина лісова для Сашеньки» …

P.S. Всього у Анни Лук’янівни було 6 дітей. Всі вони померли раніше за неї (в основному нещасні випадки), крім останньої, пізньої дочки, яка записала все в мотлох …

А мама чекала, що діти приїдуть з онуками, дбайливо катала банки, з любов’ю підписувала … Останні банки з грибами датовані минулим роком, їй на той момент було 93 роки.


93 роки! А вона в ліс ходила, щоб онукам грибів, ягід назбирати! А вони…

Аліса Атрейдас

За матеріалами сторінки Україна нездоланна

КОМЕНТАРІ 0

КОМЕНТУВАТИ

Оголошення

  • У Рівному знайшли ID-картку

    У Рівному знайшли ID-картку на ім’я Козелець Дмитро Олександрович   ...
  • Втрачений техпаспорт на автомобіль

    Загублений техпаспорт від автомобіля SKODA Octavia  на польській...
  • У районі Басового Кута загубився цуцик

    Загубився цуцик, схожий на лабрадора. В районі Басівкута, вул....
БІЛЬШЕ ОГОЛОШЕНЬ
Ваш навігатор дорогами Рівного