Роби, як я: Захищай – сміливо. Захищай, поки в тебе є Україна. Бо завтра може бути – пізно (ФОТО)
Армія – це єдине місце, де ти точно знаєш, що робиш – правильно (с)
Це допис отримує розголос в мережі. Молода жінка, яка воює з перших днів війни, звертається до чоловіків, які… не воюють. Авторський стиль і правопис переважно – збережено:
Йти на війну страшно.
- Страшно померти, а ще страшніше отримати непоправну травму чи інвалідність.
- Страшно залишати родину, дітей, батьків..
- Страшно, що загостряться захворювання чи вчасно не нададуть допомогу..
- Страшно, що тебе кинуть в «поганий» підрозділ, погано забезпечать і погано навчать.
- Страшно потрапити в полон..
- Страшно бачити смерть тих, з ким годину тому пив каву..
- Страшно розуміти, що втратиш стабільний дохід, карʼєру, а головне - свободу дій..
Інтернет рябіє історіями про армійські затягти, командирські зайоби і бардак.
Мені пощастило.
Я пішла на війну 24 лютого, коли в місті вже лунали вибухи, їздили кацапські бтр і часу на «подумати та зважити» просто не було. Мені не довелось стояти черги в ТЦК чи медкомісії.. мені не довелось збирати купу папірців чи шукати гроші на форму та екіпу..
24 лютого записали моє прізвище, видали ржавий АК, 2 магазини, 2 пачки 5.45, на 2 розміри більшу форму, на 3 розміри більший бушлат і майже мого розміру берці.. совєцьку сумку медика з есмархом, ножицями і бинтами.. я купила в аптеці знеболи і антибіотик, а волонтер привіз гарний набір для першої домедички..
Мені пощастило, бо я не читала твіти про те, як страшно на війні. Але я знала, яка вона завдяки «чудовим» покатушкам в зону АТО в 15-16 роках..
- я знала, що таке розірвані тіла і вибухи..
- я знала, що таке «фонтан» крові з артерії..
- але я нічогісінько не знала про армійську кухню…
Нам ніхто нічого не збирався платити за службу..
Ті, хто зараз йдуть до армії менш щасливчики, ніж була я..
Вони проходять медкомісію, вони збирають доки, проходять іноді ідіотське навчання з шикуванням та стрільбами, оформлюють зарплатні картки і хоча б знають про існування відпустки по графіку.. я ж до 24.02 зброю в руках не тримала 6 років, та й особливо не доводилось вчитись до того..
- Мобілізованих забезпечують термухою і одягом за розміром.. дають аж по 4 магазини і іноді цинками БК.. нам в лютому було простіше: що в кацапів віджали – те й наше..
- Мобілізованих зараз вчать хоч якомусь такмеду, а я своїх вчила, як мотати бинт і намагалась пояснити, що це мають знати всі, а вони сміялись «нашо нам це знати, у нас є ти!».. щасливчики..
Вони тоді не знали, що таке довге плече евакуації.. в три доби.. вони не боялись.
Зараз у всіх є вибір: втекти від ТЦК, купити довідку, піти на 5ту вищу освіту, купити квиток за кордон за 5-10К$...
У нас тоді теж в лютому 2022 був вибір: битись або бути окупованими і потім убитими.. нам було простіше.
Насправді зараз потенційним мобілізованим набагато важче.. у них є час думати і зважувати ризики.. ми ж тоді просто йшли.. часто без думок.
Хлопці відвозили родини в евакуацію або готували бомбосховища в підвалах і йшли в тро.. дівчата починали волонтерити чи йшли медиками.. тоді ще не модно було волонтерити.. зборів не було, логістики не було..
Одна дівчина лишала на батьків трьох дітей, а сама возила їжу та одяг, деталі до авто в самі гарячі точки на маленькому пижику.. чоловік вже стояв на позиціях..
Можна не йти в армію, надіючись, що інші відвоюють.. та декому по суті й пофіг, який буде прапор... Нам було простіше, ми вже знали, який прапор хочемо бачити над фонтаном Садко...
- А хтось зараз настільки далеко від війни, що взагалі пофіг… вимкнути новини, пропускає мимо очей людей у пікселі і все. Війни нема.. тривоги вже не лякають.. швидше бісять, бо нова пошта закрита..
- А хтось боїться покинути теплу хату і комфорт.. зручне ліжко і смачну їжу..
Іноді здається, що закінчились ті, хто боїться жити в окупації.. лишились тільки ті, хто вірить безмежно, що його війна не торкнеться, що й так захистять.. у нас же он яка армія!
Марафон же не бреше! У нас он які рекси!! Нашо їм заважати?…
Нам було простіше.. ми не знали, що десь є рекси, бо всі регулярні війська, СБУ, нацгвардія та поліція покинули місто 23-24.02.. були тільки один підрозділ десантників, один підрозділ спецпризначенців МВС і ми – купка психів, які не хотіли бачити чужих в рідному місті..
Мені дивно читати всі ті соплі про мобілізацію.. про те, хто триматиме економічний, студентський, спортивний, ресторанний та інші «фронти».. А хто триматиме фронт справжньої війни?.. Ворог все ще сильний.
Марафон бреше. Наших рексів недостатньо... їм потрібна допомога тих, хто вже давно воює і може допомогти, але на місце тих, хто давно воює має прийти зміна, щоб вчитись, як колись ми…
Вчитись тримати зброю, ховатись від обстрілів.. літати на дронах.. читати карти.. управляти танком.. сидіти в окопі і вистрілювати вогники в тепляках.. готувати на польовій кухні, писати рапорти…
Чи всі підуть в окопи? Ні. В армії є економісти, програмісти, логісти, звʼязківці, повари, водії… Є ті, хто сидять в тилу і хочуть піти в гарячі точки, але їх не пускають, бо нема заміни… а є ті, в кого вже нема сил штурмувати села, але замінити нема ким, бо зміна сидить в тилу, зʼїдаючи себе совістю, що не може вирватись..
Армія – це страшно. Армія – це важко. Але армія – це єдине місце, в якому ти точно знаєш, що захищаєш свою родину, своє село, місто.. Армія ≠ смерть чи каліцтво…
Насправді в тилу від ракети можна так само загинути.. чи в прифронтовому місті від арти…
Армія – це оте внутрішнє «рускій воєнний корабль, іді нахуй»!
Бо якщо ти відповідаєш «Героям слава», а сам не робиш нічого.. то це – лицемірство!..
На кордоні має бути не такса за незаконний перетин, а черга чоловіків, які повертаються додому, щоб воювати… В ТГ мають бути групи «як швидко пройти влк в ТЦК», а не «антиМобілізація»…
Українці повинні зрозуміти, що лютий 2022 досі триває і нема ніяких гарантій, що на Чернігів, Суми чи Харків не підуть колони!.. Нема гарантій, що знову не штурмуватимуть Словʼянськ чи Одесу..
Можна стільки завгодно шукати винних в тому, що відбувається, а можна просто взяти і зробити щось самому, щоб це змінити!..
Можна просто згребти тестикули до купи і показати, що ти – Чоловік, а не просто особа чоловічої статі..
Не кричати, хто повинен воювати, а показати «РОБИ ЯК Я»!
РОБИ, як я – тоді ще жінка 32 років, 154 см, 54 кг. з чудовою карʼєрою, щасливим життям, без досвіду гарячих боїв, без розуміння, яким є ворог, без форми і екіпи та броні: з рюкзаком, де 0,5 води, знебол, труси і прокладки, пакетик горішків і коса, закручена під хусткою, щоб не згоріло.
З можливістю виїхати за кордон, з кількома тисячами гривень, 100$, зіппакетом з доками і прощальним листом для батьків.
Роби, як я.. Захищай тих, кого любиш ЗАРАЗ, бо потім може бути пізно. А за кордоном ти тим більше нікому не потрібний.
Тільки там нема своїх, які хоча б зрозуміють, чому тобі так боляче.. там є робота, але рано чи пізно тобі покажуть, що ти – чужий, хоч і прекрасний спеціаліст.
Роби, як я, поки в тебе є Україна. Завтра може бути пізно. А з усім іншим розберемось потім. Знімай рожеві окуляри і роби, як я. Захищай сміливо
Радіо Трек: НОВИНИ
