Якщо не божевільний російський «лялькар», то хто викрав дитину з могили?
Відповіді на це питання немає уже понад 20 років
Ця моторошна історія виглядає як сценарій до фільму жахів про містику та родинне прокляття. А проте це - про життя реальної сім’ї з села на Рівненщині.
У ніч проти 13 липня 1999 року Євген та Галина Дмитруки з села Невірків Корецького району на Рівненщині втратили свою 9-річну доньку. Марійка хворіла на муковісцидоз і померла в реанімації дитячої лікарні у Рівному. За півтора місяця до того британський лікар, який приймав таких хворих в одній з львівських клінік, сказав пані Галині, що дитина – у критичному стані, і що жити їй, на жаль, залишилося недовго. Він вивчав цю хворобу і, як тоді казали, розробляв ліки проти неї.
Страшний діагноз
Марійка та дві її сестрички хворіли від народження, але діагноз «муковісцидоз» їм поставили, лише коли дівчинці було 6 років, а її сестрам Тані та Люді – 3 та 11 років. Упродовж кількох років Дмитруки поховали усіх своїх доньок. Історія Марійки не завершилася й досі - її тіло зникло з могили. Де воно – невідомо й досі.
Мої дівчата постійно хворіли від народження. Ми лікувалися, виконували все, що казали лікарі. І лише у 1996 році у Києві їм поставили діагноз: муковісцидоз. Ще й дивувалися, що хвороба відома з 1905 року, а ми про неї не знаємо. Звідки я, проста сільська жінка, могла про це знати? Навіть Інтернету тоді не було! А чому тутешні лікарі діагноз неправильно ставили, то питання не до мене, - розповіла Радіо Трек мама дівчаток Галина Дмитрук.
Після встановлення діагнозу батькам повідомили, що з цією хворобою живуть хіба до 20 років. Та британський лікар, який оглядав дівчаток, казав інше: що у Великобританії пацієнти з муковісцидозом живуть до 40, і навіть до 60 років, але за умови постійного лікування.
Муковісцидоз – це спадкова генетична хвороба. Воно уражає легені, потові залози та травну систему, спричинюючи хронічні респіраторні та травні проблеми. В Україні частота муковісцидозу становить 1 на 2300 новонароджених, тобто щороку народжується 250-300 хворих дітей. У світі щороку реєструють більш 45000 випадків муковісцидозу у дітей. Частота носіїв гена муковісцидозу — 3-4%. Лікування таких хворих має проводитися протягом усього життя.
У доньок Дмитруків хвороба протікала по-різному. Першою, у липні 1999 року, померла середня донька Марійка. В останню дорогу дитину провели усім селом і поховали на сільському цвинтарі. А за три дні пані Галина, яка щодня відвідувала могилку, помітила, що хрест похилився, вінки не так стоять, і свіжі сліди… Перелякана жахливою підозрою жінка кинулася до голови сільради, він зателефонував до дільничного, і той порадив звернутися в прокуратуру, щоб одержати дозвіл на ексгумацію.
Тіло зникло з могили
Розкопували могилу в присутності сільського голови та священника. У землі почали з’являтися квіти і свічки, тож усі зрозуміли, що згорьованій матері не здалося. А коли докопали до труни, не на жарт перелякалася усі: верхньої дошки та кришці не було, тіла дитини в домовині – теж.
Страх перед невідомим розкрадачем могил у Дмитруків не проходив ще довго. А головне – ніхто не міг збагнути, хто і навіщо це зробив, адже нічого цінного ні на тілі, ні у домовині не було, а все, що поклали у труну, там і залишилося.
Селом поповзли версії, що до викрадення тіла могли бути причетні британські лікарі, які оглядати Марійку, хоча жодного підтвердження цієї версії немає. Або що то, може, справа рук сатанистів, хоча жодних ознак їхнього обряду теж не було.
Приїздили тоді і міліція, і з СБУ, прочісували все довкола вздовж і впоперек. Знайшли викрутку у могилі і обламаний дрючок, яким, певно, відкривали домовину. Другу його частину знайшли біля виходу з цвинтаря, де були чоловічі сліди, і не однієї особи. Дошку з труни так і не знайшли. Тоді, пам’ятаю, було дуже місячно, ночі короткі, тож той, хто це зробив, мусив дуже поспішати, - розповів багаторічний Невірківський сільський голова Василь Рокитенець.
Міліція тоді всі городи в селі обнишпорила, тіло шукали. Але, гадаю, вони й самі не знали, що робити й де шукати. Невже той, хто викопав тіло на цвинтарі, закопав би його в цьому ж селі в картоплинні? – міркує Галина Дмитрук.
За рік у домі знову буде покійник
Не маючи жодної відповіді на свої запитання, Дмитруки поїхали до ворожок. З власної ініціативи, каже п.Галина, нікуди не зверталися, лише до тих, котрих радили в інтересах пошуку. Декотрі ворожки одразу казали, що вони – не Господь Бог, і нічим зарадити не можуть. Пані Галина досі схильна вірити словам лише однієї з них.
Ця жінка з Рівного сказала, що четверо чоловіків викопали тіло близько першої години ночі, повантажили у білий автомобіль, який стояв біля церкви, і повезли у напрямку Києва. І що до цього причетна одна людина з нашого села. Що було далі, вона не бачить. Сказала, щоб ми не тратили час та гроші на пошуки, бо повернення тіла вона теж не бачить. І додала: не мине й року, як у нашому домі буде ще один покійник, - розповіла пані Галина.
У 2000-му, через 8 місяців після смерті Марійки, померла наймолодша донька Таня. Її похорон міліція знімала на відео від початку й до кінця і місяць охороняла могилу. Але нічого подібного не сталося. З часом інтерес до цієї події у невірківців почав згасати.
Син
Пам’ятаючи прогнози на життя хворих на муковісцидоз, які Галині Дмитрук зробили лікарі, вона пригадала й інше. Якось один лікар у Рівному, котрий обстежував її дівчаток, сказав, що, можливо, якби вона народила хлопчика, він би був здоровий. Вони з чоловіком не мають цієї хвороби, але є носіями її гену. Муковісцидоз – доволі рідкісне захворювання, але щоб усі троє дітей в одній родині її успадкували – випадок взагалі унікальний.
І вони наважилися. Коли пані Галина завагітніла четвертою дитиною, її періодично обстежували генетики і дали надію, що ця дитина народиться здоровою. У 2003 році у віці 38 років Галина Дмитрук народила сина Віталія. У новонародженого кілька разів брали аналізи і підтвердили: він здоровий, муковісцидозу немає.
У 2006-му на 21-му році життя пішла з життя й найстарша донька Людмила. Коли мати, провівши з дітьми у лікарнях 21 рік, поховала і її, то зрозуміла, що тепер сили далі жити їй дає лише Віталік.
Йому уже 17, вчиться у коледжі, на кожні вихідні приїздить до батьків і в усьому їм допомагає. У дитинстві мав операцію на вусі, після якої частково втратив слух. Але слухового апарата не потребує. У порівнянні з хворобою доньок це для Дмитруків не є великою проблемою.
На могилках усіх трьох дівчат вони поставили пам’ятники, усіх відвідують і поминають, як належить.
Це шоу, а не екстрасенси
Ще за якийсь час, у 2016 році, до Невіркова навідалася знімальна група телевізійного шоу з нібито екстрасенсами. Вони повідали Дмитрукам, що знають, хто міг вкрасти мертву дитину.
З яким захопленням ми дивилися цю передачу по телевізору, як же правдоподібно усе виглядало! Братові доньки наполягли, щоб ми написали їм про свою історію, а може, і нам допоможуть? Ми написали, вони приїхали десь через рік. Тепер я це шоу не дивлюся й знати про нього не хочу, - каже пані Галина.
За два тижні до приїзду екстрасенсів в село прибули кілька працівниць телеканалу й почали ходити з хати в хату, розпитуючи в людей, що вони пам’ятають, що бачити, що знають про ці події. І в сусідні села їздили випитували. А у Великих Межирічах навіть попросили прибрати у колишньому закинутому костелі, бо мали там знімати. З костелу вивезли кілька машин мотлоху та сміття.
А потім приїхали самі «екстрасенси», повели батьків на цвинтар, звідти повезли в закинутий костел і ошелешили: це російський професор-шизофренік Москвін з Нижнього Новгорода їхню дівчинку викрав, вивіз велосипедом у Великі Межирічі й у колишньому костелі муміфікував труп. А потім у сумці провіз тіло через кордон, тоді це було просто, й повіз додому.
Я їм не вірю, це всього лише шоу, яке нічим нам не допомогло. Насправді нічого нового, жодного факту, про який ми не знали, ці люди не повідомили нам - лише те, про що люди в селі розповіли. Як порозпитували тут у людей, так і про Москвіна прочитали в Інтернеті. На той час і ми в Невіркові могли про нього прочитати. А раніше, коли ніхто про нього не чув, вони сюди не приїздили і жодних сенсацій не робили, - каже пані Галина.
Божевільний «лялькар» Москвін
Анатолій Москвін за освітою філолог. Краєзнавець, поліглот, знає 13 мов, автор книг та наукових публікацій. У неакадемічних колах став відмий після того, як у його квартирі у російському Нижньому Новгороді, де мешкав з батьками, виявили майже 30 муміфікованих останків дівчат у сукнях з пристроями, які імітували людську мову. Знахідка була цілком випадкова – у квартирі проводили обшук після того, як Москвіна після його публікацій та вчинків запідозрили у фашизмі, вандалізмі та екстремізмі.
Про цю моторошну знахідку та суд над Москвіним російські видання писали багато упродовж кількох років. На суді він розповів, як обійшов та об’їздив за десять років сотні цвинтарів, як викопував трупи і як муміфікував їх. Казав нібито, що й на сільських цвинтарях в Україні бував, в тому числі й у Рівненській області. Чому на сільських і так далеко? Він вважав, що його ніхто ніколи не викриє. Усе продумував і робив якомога непомітніше.
Чи справді Москвін побував у Невіркові, чи це маячня хворої людини, ніхто не знає, але екстрасенси сказали, що серед мумій могла бути Марійка. Пані Галина каже, що у одній з них справді ніби доньку побачила. Але, щоб підтвердити чи спростувати це, потрібно було провести ДНК-експертизу.
Про своїх ляльок Москвін розповідав багато. Які поховання обирав, чому саме дівчаток, як турбувався про своїх ляльок. Один з батьків, які впізнали свою доньку, навіть сказав, що за життя дитині стільки уваги не приділяв, як цей хворий чоловік - після її смерті. Батьки Москвіна нічого про це не знали, удома він муміфікацією не займався. Завжди був дивний, але щоб таке… Колеги теж жодного погано слова про нього не сказали, лише як про компетентну і добру людину.
У Анатолія Москвіна діагностували вроджену параноїдальну шизофренію, визнали соціально небезпечним й у 2012 році спровадили його на примусове лікування у психлікарню.
За кілька років після виявлення більше половини мумій не опізнали і не забрали на перепоховання.
Версії
Василь Рокитенець, колишній сільський голова:
Я в цю версію не вірю. Ніхто того Москвіна у селі не бачив. Ну не буває такого, щоб чужа людина з’явилася, десь тут жила, і ніхто не помітив. Це село, тут тільки-но хтось новий з’явиться – одразу всі знають. То де ж він жив? Де взяв велосипед? Як він тіло на ньому перевозив? Та й викопати могилу, та ще швидко, щоб ніхто не застав, одній людині важко. А дошка від труни де, яку не знайшли? Напевне ж, на ній тіло й вивезли, а на велосипеді це навряд чи можливо. Та й везти так далеко, в Нижній Новгород, навіщо? Однак я не можу стверджувати, бо не знаю.
Галина Дмитрук:
У цю версію, гадаю, можна повірити. Ми уважно прослухали усе, про що розповідав Москвін, і я припускаю, що він міг це зробити. Я спілкувалася з жінкою з Межиріч, де він нібито жив тоді деякий час, і вона каже, що бачила цього чоловіка і навіть спілкувалася з ним! Вони на тему мови сперечалися. Але стверджувати, що то саме він, теж не можу. Як і те, чи та лялька, яку я бачила - справді Марійка. Ми не здавали аналізи на ДНК-експертизу. Екстрасенси з телешоу сказали їхати самим шукати, добиватися. На той час уже тривала війна з Росією, яка реальна можливість нам це зробити? Аби ще нас там не за тих не сприйняли і не запроторили кудись.
В Рівненському обласному управлінні поліції повідомили, що жодного запиту з Росії на проведення експертизи у цій справі не надходило, звідси таких запитів теж не подавали. Кримінальна справа про зникнення тіла Марії Дмитрук формально не закрита досі.
Усі фото – з мережі
Наші новини у Тelegram. Номер Радіо ТРЕК у Viber: 063-73-4-106-4
Радіо Трек: НОВИНИ
