Відповідь України на статтю Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» (ФОТО)
«Що мають зрозуміти в Росії» (АК)
Як відомо, Володимир Путін написав програмну статтю, яку тепер навіть почнуть вивчати в військах РФ.
Це стаття про Україну.
Адресована наче українцям, але більше для зовнішнього світу, як виправдання територіальних претензій до нас уцілому та анексії Криму, зокрема.
Цікавий феномен цієї статті в тому, що в Україні її практично ніхто не читає.
Як пише один із учасників Форуму на «Українській правді»
злой
Російське телебачення стверджує що всі українці аналізують статтю ПутінаВ медичній філіії, де я працюю: 40 лікарів, 30 медичних сетер і 20 молодшого та обслуговуючого персоналу.
Про наявність статті Путіна («щось в ЗМІ казали») знають 5 чоловік ( 3-и лікаря та 2-і медсестри).
Тих, хто читав статтю – 0 .
І після цього рашенські ЗМІ кажуть про ЖВАВЕ обговорення путінской маячні в українських колах... мабуть бомжі на мусорках обговорювають
Цей коментар засвідчує доволі правильну тактику, обрану Банковою та Офісом Президента України – не зважати на закиди, претензії та аргументи Путіна.
Ігнорування - це досить непогана тактика, але не завжди хороша стратегія.
Українська влада повинна мати відповідь на чотири головних закиди Путіна, озвучені ним у своєму посилі. Ми впевнені, що такі відповіді українська влада має і належним чином їх озвучить – при нагоді – у Парижі, Вашингтоні чи Москві.
Лише тут даємо свій варіант. Раптом він стане в нагоді.
«Україна як – спадкоємиця Київської Русі: Чотири аспекти, що їх мають зрозуміти в Росії»
Програмний, як виглядає, для керівництва РФ текст Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» піднімає загалом чотири аспекти, з яких головним, наріжним і все-пронизливим є аспект – історичний.
Саме в історії та роках вікової минувшини й намагається Володимир Путін знайти обґрунтування дивних тез про те, що Україна «пограбувала» Росію, будує «анти-Росію» та може поплатитися і втратити ще території, якщо…
Усі ці примхливі візії ґрунтуються на засадничій тезі про «Древню Русь» як історичну колиску трьох братніх народів.
Давайте з цієї тези й почнемо:
1. Київська Русь
Для всіх, хто буде вивчати нашу статтю в військах Російської Федерації, наголошуємо:
Не було ніякої «Древньої Русі» без міста, яке цю Русь уособлювало. Цей град називався – Київ. А Русь називалася – Київською. Москви не було і в помині (й не буде ще кілька століть), а Київ у же гримів на весь світ, як і його Київська Держава.
Київська Русь – саме таку вона мала назву в усіх підручних, що їх вивчав Володимир Путін у школі та на юридичному факультеті ЛГУ.
Звідти ж і древній вислів: «Київ – мати городів Руських».
Про те хто чия мати знали завжди всі народжені в СРСР та навіть ті, хто жили ще й за російських самодержців.
Тут доречним буде згадати й про поняття «Малоросії» та «Малої Русі».
«Мала Русь»
Насправді «малими» в історичному плані завжди називалися – метрополії. Тобто центри Імперій.
Було поняття Малої Греції (без колоній) та Великої Греції (разом із колоніями)
Аналогічно є поняття Британії чи Малої Британії (власне Британські острови) та Великої Британії – імперії разом з усіма її колоніями по всьому світу.
Тобто, Україна, як Мала Русь, завжди сприймалася саме як центр і метрополія колишньої Великої Русі. Себто – Київської Русі з усіма її колоніями.
Звідси очевидним стає й те, що всі «великороси» це вихідці з Малої Русі, які відправилися колись від нас – колонізувати інший світ. Засновуючи на тих територіях міста і колонії. Наприклад – Московію.
Таким чином, якщо вже дивитися на стосунки між російським та українським народом у запропонованому Володимиром Путіним історичному аспекті, то всім стає очевидним, що український народ як правонаступник Київської Русі, який успадкував її метрополію – Малу Русь – вступає стосовно російського народу у ролі Батька чи своєрідної – Матері.
І відповідно ставлення російського народу – до народу українського має бути шанобливим і вдячним, і люблячим – як до Батьків.
У цьому плані стаття Володимира Путіна є дуже важливою, бо вона дозволяє нам по-новому оцінити старі «заблуждєнія» та принагідно вилікувати певні задавнені стигми.
Зрозуміло, що між батьками та дітьми завжди бувають проблеми, але коли вже діти починають себе вести геть негоже, чи не дай Боже пробують підіймати руки на батьків, то з цим, безперечно, треба розбиратися.
2. Про спільне майно та як ми «ограбили» Росію
Безвідносно до подій сивої давнини є й події столітньої давності, які не дають спокою мислителям у Кремлі. Хтось із них, вірогідно, й підкинув Володимиру Путіну думку про те, що Україна нібито «пограбувала» Росію.
Нам здається, що базова юридична освіта має все ж допомогти президенту Росії побачити всю абсурдність та правову безпідставність заяв про «Союзний договір» та принцип: «з чим прийшли, з тим і йдіть», або все інше «ви вкрали».
По-перше, в «Союзному договорі» ніхто ніде подібні абсурдні принципи не закладав навіть й у часи абсолютного правового нігілізму.
По-друге, любий «союз» це як одруження людей. Будь-яке майно, набуте людьми у подібному подружньому союзі є – спільним.
Посутньо, Україна, після того, як Росія 12 червня 1991 р. першою оголосила про свою Незалежність (до речі, на 2,5 місяці раніше за УРСР), мала всі підстави вимагати своєї частки – в усьому. І в розвіданих копалинах Сибіру та Далекого Сходу, і в Байконурі та Космічних програмах СРСР, і в багато чому іншому.
Мало хто знає, але довгі десятиліття – після Війни 41-45 рр. – весь Радянський Союз, практично, жив на газі й частково нафті та вугіллі, які видобувалися в Україні.
Саме українці за СРСР, фактично, й забезпечували пошук та розробку нафтогазових родовищ Саматлору, Уренгою та решти.
Ми не рахували тоді, скільки газу та нафти було викачано з України на потреби СРСР в ті роки, коли цих ресурсів критично не вистачало.
Хто це все зможе оцінити?
А внесок українців у розвиток космічної галузі та військової справи?
Чи знають військовослужбовці РФ, що геніальний конструктор Сергій Павлович Корольов народився в Житомирі, на Волині, й усе життя вважав себе – українцем?
Чи може хтось заперечити, що без України – станом на 22 червня 1941 року, якби не існувало всієї цієї території та героїчного опору на споконвічних землях Київської та Малої Русі, то вермахт не заволодів би Москвою ще до початку осені все того ж самого 1941 року?
Як взагалі оцінити внесок України в перемогу над Німеччиною? Якими грошима та якими територіями оцінити всі ті мільйони жертв й роки страждань та невимовних подвигів українського народу?
Скільки українців було тоді серед генералів, офіцерів, солдат… Про що взагалі ми ведемо мову?
Одним словом, людям, які очолюють юридичний відділ в Кремлі, треба вивчити базовий принцип:
Усе майно, набуте в союзі / в шлюбі вважається – спільним.
Ніякого принципу «з чим прийшла, з тим і підеш» у цивілізованому світі – не існує.
Крапка.
3. Проєкт «анти-Росія» – це про що?
В статті Володимира Путіна висувається хитра теза, що Україна вирішила перетворити себе на т.з. «антиросійський проєкт» чи проєкт «анти-Росія»
Це чисто маніпулятивний хід, який експлуатує наші природні постколоніальні фантомні болі, що змушують нас часто реагувати та діяти всупереч власним інтересам й саме так, як того хотіла б Росія.
Москві було б дуже добре звести Україну до якогось маргінального проекту типу «анти-Росія» з його негативним реактивним мисленням, аби показувати нас усім, як затурканих хуторян, які самі загнали себе в глухий кут «анти-Росії» й не можуть запропонувати світові нічого нормального, здорового та позитивного.
Нічого – самостійного та незалежного від Росії.
Нічого – свого.
Очевидно, що в Україні є певні маргінальні групи, які мислять себе виключно в образах та в системах координат 19-го століття, але таких є далеко не більшість. Не мрійте.
Україна - це прогресивна велика держава на берегах Дніпра, спадкоємиця Київської Русі, яка впевнено дивиться уперед та йде у майбутнє.
Когось здивує, але Україна вже знаходиться практично за крок від того, аби створити свій власний зерновий ОПЕК,
а з іншого боку прибутки від Software та ІТ перевищили за 2020 рік у нашому ВВП сумарну долю того самого С/Г виробництва.
Ми не маємо ніякої дурної примхи бути «анти-Росією», але ми маємо ситуацію, коли у нас – забрали територію і розпалили війну. Коли наші умовні «історичні діти» підняли руку на своїх «історичних батьків».
По факту відбувся акт агресії. І саме з ним нам і треба розбиратися.
4. «На коня»!
Що ж до погроз, начебто, заявлених (хай і непрямо) в статті про «Історичну єдність» …
Мовляв, якщо ми будемо використовувати проти Росії ті території, які історично не були нашими, то Україна «може розвалитися».
Друзі, давайте ще раз розставимо тут усі крапки над нашою українською літерою «і»:
- Україна не має на своїй території жодного клаптика землі, який би їй не належав по праву
- Значні території етнічних (історичних) українських земель знаходяться нині поза її межами. Це Кубань, Смоленщина, Воронежчина, Курська область… Так, всі ці землі колись були заселені українцями й ще навіть 100 років тому саме українська мова на цих територіях була – панівною.
Так само як і на територіях Холмщини та Підляшшя, які нині за рішенням Йосипа Сталіна належать Польщі, і з яких українців виселяли жорстоко та немилосердно – силою, із застосуванням регулярною армії, супроводжуючи це все вбивствами, ґвалтуваннями та грабежами - Проте, особливо болісними для нас є втрата Криму та конфлікт на Донбасі – результат прямих агресивних дій Росії, починаючи з 2014 р. Це свіжа рана.
- Ситуація потребує вирішення. Колишньої дружби досягти буде важко, але провина за це лежить не на нас. Залагодження ж конфлікту та компенсація збитків у такій ситуації лежить на стороні, яка, власне, цей конфлікт – розпочала.
Тож пропонуємо від написання статей переходити до конкретних кроків: переговорів, рішень, ретрибуцій та компенсацій.
Україна, як історична Київська Русь, має величезне значення для Росії, це зрозуміло.
Але нікому не дозволено піднімати на нас руку.
Зокрема, й Росії.
Від Редакції:
АК — авторська колонка. Усі думки — авторські
Радіо Трек: НОВИНИ
