Учаснику АТО з Рівного, підозрюваному в катуванні людини, загрожує вісім років тюрми
Голову Союзу ветеранів АТО Рівненщини Сергія Стрільця 20 січня цього року на вулиці Вербовій у Рівному викрали молодики у спортивній формі, коли він йшов додому з госпіталю, де перебував на лікуванні.
Родичі кажуть, що перед цим за Стрільцем кілька днів стежили і навіть перед затриманням спустили колеса у його авто.
Відтоді він перебуває у слідчому ізоляторі у місті Старобільськ Луганської області, адже зі свідка перетворився у підозрюваного у справі про зникнення людини — сина керівника селянсько-фермерського господарства «Прогрес-10», колишнього депутата Луганської облради від Комуністичної партії України і екс-голови Сватівської райдержадміністрації Володимира Куницького - Олега.
Про те, як відбувається розгляд справи, в яких умовах утримують Сергія Стрільця, які звинувачення йому висувають, і чому — у розмові з дружиною затриманого Веронікою Стрілець.
– Сватівський районний суд продовжив Сергієві перебування під вартою до 3 липня цього року. 4 травня відбулося попереднє судове засідання у справі у місті Кремінна. Наступне засідання призначено на 6 червня.
Сергія захищають рівненські адвокати та один із Сєвєродонецька, який має досвід захисту учасників АТО. Чоловіка затримали, висунувши підозри за частиною 2 статті 146 Кримінального кодексу України “Незаконне позбавлення волі або викрадення людини” (нею передбачене покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі на строк до п'яти років — Авт.). Але потім перекваліфікували її на частину частину 2 статті 365 “Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу” (нею передбачене суворіше покарання - позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років).
Але ця стаття, вважаю, не стосується військового. Окрім цього, дивно, що справу розслідує не військова прокуратура, а поліція.
– Чому розгляд справи відбувається на Луганщині, близькій до зони бойових дій?
– Бо так хоче протилежна сторона. Наші адвокати зверталися у Вищий спеціалізований суд у Києві, щоб перенести розгляд справи на Волинь, адже там перебуває більшість наших свідків. І не всі вони можуть їздити на судові засідання за 1000 км через всю Україну.
Але рішення у Києві прийняли не на нашу користь. Хоча ми хотіли, щоб розгляд справи був будь-де в Україні, аби лишень не на Луганщині. Тим паче, що у Сватівському суді приймала рішення суддя з Луганська, тобто з непідконтрольної Україні території.
Також деякі судді брали самовідвід, що вказує на те, що не все у цій справі так просто.
– У чому Сергія Стрільця звинувачує протилежна сторона?
– У тому, що він, майор, виконав наказ командира 51-ої бригади, полковника Пивоваренка. Мовляв, Сергій не повинен був виконувати наказ, бо не підпорядковувався комбригу.
Наприкінці червня 2014 року близько 21 години на блокпосту (а це на лінії вогню) військові (не мій чоловік: він був у таборі) затримали Олега Куницького - сина сватівського фермера, мільйонера Володимира Куницького. Той їхав на автомобілі “Нива” з непідконтрольної Україні території. В автомобілі його виявили карту території, використані гільзи, плащ-палатку, саперну лопатку. Це військовим видалося підозрілим. Тому вони зв'язали затриманому руки, надягнули на голову поліетиленовий пакет, щоб він не бачив, де розташовані позиції наших бійців, куди його зібралися доставити.
Володимир Куницький каже, що його син був у “Сватівській самообороні”. Але чому він тоді про це не сказав нашим хлопцям?
Мій чоловік, як представник вісйькової служби правопорядку, привіз затриманого із блокпоста у табір наших військових. Комбриг Пивоваренко наказав йому надягнути на Куницького наручники, прикувати ними до цистерни і, звісно, взяти під охорону, щоб ніхто його не зачіпав. Сергій так і зробив. Олега Куницького посадили біля цистерни, давали їсти, ковдрою накрили. Про затримання повідомили у сектор А. В таких випадках приїжджали за затриманими СБУшники. Але був уже вечір. Тож тільки зранку із сектору А приїхали чоловіки, більшість з яких були у балаклавах. І вже не Сергій, а заступник по роботі з особовим складом, майор Марко по паролях передав Олега Куницького чоловікам у масках. Тепер одні кажуть, що вони його випустили, інші — що не забирали. І нині Олега Куницького вважають безвісти зниклим. Де він? Це питання до командування сектору А. У них же повинен бути журнал виїздів на лінію вогню.
Ще не завершено розгляд справи у суді, але міністр оборони за результатами службового розслідування вже позбавив Сергія Стрільця військового звання і звільнив з військової служби за те, що незаконно затримав та позбавив волі громадянина, допустив жорстоке поводження з ним, порушив його права на повагу, свободу та особисту недоторканність, безпідставно передав затриманого невідомим особам, та порушив правила застосування спеціальних засобів.
Я вважаю, що можна було понизити у званні, а не так різко відреагувати. Мого чоловіка роблять крайнім у цій справі. І мені цікаво, чому так. Володимир Куницький каже, що якби мій чоловік втрутився і не виконав злочинний наказ командира, не надягнув на нього наручники, то такого б не сталося з його сином. Але хіба надягнуті наручники — це злочин? Володимир Куницький обурюється: “Я ж допомагав армії. Син був в “Самообороні”. І як таке могло статися?”. Він розуміє, що Сергій не вбивав його сина. Але не може знайти винних і йому потрібно ту злість на когось спрямувати. Володимир Куницький підкреслює, що добивається законного покарання винним. “То чому на лаві пудсудних нема тих, хто передав Олега Куницького чоловікам у балаклавах, і нема тих, кому передали?” - задавала йому запитання. А він відповідає: “Ваш чоловік — перший з них”.
– В яких умовах утримують вашого чоловіка?
– Він перебуває у маленькій камері на трьох. У ній не вистачає повітря і коли з ліжка встаєш — зразу туалет. Йому щоразу міняють сусідів по камері. З іншими затриманими військовими (а їх там - половина СІЗО) на прогулянки не випускають. Їжа — жахлива: їсти її неможливо. Але не б'ють, не знущаються. Маю йому таблетки передати, бо медикаментами там не забезпечують. А у чоловіка — інвалідність після участі в АТО. У нього була мінно-вибухова травма, контузія.
– Як він тримається на судових засіданнях?
– На попередньому судовому засіданні йому стало погано, зблід, тиск піднявся. До нього викликали швидку допомогу.
– Чи допомагають вам земляки з Рівненщини, скажімо, члени Союзу ветеранів АТО? Який ваш прогноз у розгляді справи?
– Є такі, які допомагають, а є й ті, хто просто піариться на цій справі. Обласна рада звернулася до Президента, Верховної Ради, міністра МВС Арсена Авакова з проханням розібратися у цій справі. Але звідти всі звернення відправляють на Міноборони. А воно у свою чергу — в оперативне командування “Захід”, хоча ОК “Захід” і військова служба правопорядку — це різні структури. Тобто у Києві розбиратися у цій справі не хочуть. Щодо прогнозів... Ворогу не побажаю ситуації, в якій опинилася наша сім'я. Але будемо сподіватися, що світло в кінці тунелю буде й істина відкриється.
Поспілкуватися з протилежною стороною - Володимиром Куницьким — не вдалося.
За номером телефону в Інтернеті з інформацією про розшук Олега Куницького пояснили, що він не бажає спілкуватися з журналістами.
Радіо Трек відкрите для коментарів. Номер телефону редакції 63-10-66.
Розмовляла Богдана ЛЯЩУК.
Радіо Трек: НОВИНИ
