«Робі» і «Рубік»: батько та син – етнічні німці з Закарпаття знищують рашистів у ЗСУ (6 ФОТО)
З українським завзяттям та німецькою педантичністю.
Історії цієї Війни часто бувають вражаючими. Про одну з них розповідає відділ комунікацій ОК «Захід»
Це історія батька і сина – етнічних німців, але щирих українців, які разом захищають нас із вами. Та Україну
«РОБІ» і «РУБІК»
«Робі» це батько, «Рубік» це син: військові журналісти взяли у них інтерв’ю, яке ми подаємо нижче в оригінальному викладі:
Насамперед, із яких мотивів у перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів 51-річний «Робі» добровільно пішов у місцевий ТЦК та СП і потрапив у 128 Окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, адже свого часу за національністю етнічний німець працював у Німеччині на заробітках, а потім удома займався ковальством та зварюванням?
– А як було не піти? У 2014-му пішли воювати мої друзі, а я ні, то настала і моя черга, – пояснює.
Роберт після мобілізації був розподілений у мотопіхотний батальйон 128 ОГШБр і з початку війни освоїв багато військових спеціальностей.
Крім стрілецької зброї боєць уміє працювати з закордонними протитанковими ракетними комплексами «Джавелін» та «Енлав», був навідником кулемета на М-113 (американський гусеничний бронетранспортер), а останнім часом працює з МК-19 (американський станковий автоматичний гранатомет).
Він дуже часто на передовій, під час боїв отримав кілька поранень і контузій. Один один із бойових епізодів:
– Росіяни пішли на наші позиції штурмом. Попереду танк, позаду дві «бехи» (БМП), далі, за посадкою – ще якась техніка плюс піхота.
Танк розгорнув мінні трали й відкидав протитанкові міни вбік, він зумів підібратися дуже близько – метрів на 50, коли нарешті одна з мін вибухнула й пошкодила «гусянку».
Екіпаж вискочив і спробував сховатися за танком, я розстрілював його з МК-19 чергами.
Позаду, метрів за 100, російські БТРи почали висаджувати піхоту, і я переніс вогонь на них.
Дуже швидко довелося міняти бойову позицію (нас виявили, буквально поряд почало «прилітати»), і продовжувати вести вогонь і по танку, й по піхоті.
Усе відбувалося в постійному русі й хаосі – відстріляєш із гранатомета стрічку, хапаєш його на плечі, відходиш на іншу позицію, перезаряджаєш і знову вогонь чергами.
Не можна було зупинятися, щоб не допустити ворожу піхоту впритул. Про прицілювання навіть не йшлося, настільки вони близько були.
Я в тому бою вистріляв усі 15 “коробів” із гранатами. Потім ротний командир питав – хто стріляв із кулемета розривними кулями? А то був мій автоматичний гранатомет!
В якийсь момент у тому запеклому бою збоку до наших хлопців підлетіла російська «беха» й відкрила вогонь із кулемета.
Вона була дуже близько, метрів за 30...
– Я «шмальнув» у неї з «мухи» (реактивна протитанкова граната). Граната вдарила збоку, але не вибухнула – була бракована. Однак, ворожий екіпаж усе зрозумів правильно – рвонув з місця і втік, – пригадує.
На Закарпатті Роберта з Перемогою чекає велика родина – у нього п’ятеро дітей від двох шлюбів (молодшому сину 17 років) і п’ятеро внуків! Усі живуть в Україні.
Один із синів, теж Роберт, також пішов у ЗСУ й воює з ворогом у тій же 128 ОГШ Бр, що й батько, але в іншому підрозділі, працює з дронами.
– Я був проти того, щоб син ішов у Збройні Сили України, не радив йому: хто хоче, щоб його дитина воювала? Але він дорослий, 27 років, сам вирішив.
Повернувся з-за кордону, де був на заробітках, і пішов у ТЦК та СП. Якщо чесно, те, що син тут, трохи заважає, тому що постійно переживаєш, відволікаєшся.
Я ж знаю, що Роберт теж на бойових позиціях, хоча він і не зізнається. Ми постійно на зв’язку, правда, бачимося дуже рідко, – говорить боєць.
Син Роберта з позивним «Рубік» – ще той козарлюга! Рветься в бій і ризик смерті в бою оцінює по-філософськи:
– Так, я усвідомлюю, що будь-якої миті можу загинути, – це війна. Що ж, якщо так станеться, я готовий.
Принаймні, так буде епічніше, ніж банальна смерть. Але, звичайно, сподіваюся, що все буде добре... У мене немає страху, навіть коли танк обстрілює. Обтрусив пилюку й працюєш далі.
Мені некомфортно, коли довго немає бойових виїздів, набагато краще себе почуваю на позиціях, коли працюємо по 4-5 днів, ночуємо в підвалах чи бліндажах. Можливо, я залишуся в ЗСУ й після війни.
На військову службу з Німеччини він також прибув добровільно. Якийсь час просто допомагав баткьові та побратимам майном та спорядженням, а потім вирішив, що цього замало, і теж вирішив служити.
У підрозділі безпілотників «Рубік» займається аеророзвідкою, його головне завдання – виявити ціль, дати її координати й коригувати вогонь. Ось один із найбільш пам’ятних епізодів:
– Часто коригую вогонь не тільки своїх колег. Одного разу, наприклад, це була наша авіація.
Піхоті дуже дошкуляли російські FPV-дрони, пілоти яких зробили точкою вильоту одну з будівель на окупованій частині. Викурити їх звідти з допомогою артилерії не вдавалося, і тоді задіяли авіацію.
Кілька ударів із повітря – і будівлі не стало. То була дуже видовищна картина!
Такі, як Роберт-старший і його Роберт-молодший, воюють на фронті з російськими загарбниками за Україну. А ще, каже «Робі», за свою сім’ю, своїх рідних.
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування «Захід».
Фото відділення комунікацій 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Радіо Трек: НОВИНИ
