Навчалися у Польщі. А що далі?
Життя випускників складається по-різному
Кожного року зростає кількість зацікавлених навчанням у Польщі. Та чи є омріяна освіта за кордоном такою ідеальною, якою її уявляють старшокласники та їхні батьки?
Чи вартує вона грошей, сплачених за навчання?
Насправді далеко не всі українці-випускники польських вишів отримують престижну роботу за спеціальністю, і життя у них складається по-різному.
Випускниця університету у польському місті Зелена Гура рівнянка Ангеліна Ралко поспілкувалася з людьми різних професій з різних куточків України, які свого часу вчилися в Польщі, у кожного - своя унікальна історія.
Ідеальна історія пілота
Досвід навчання в Польщі Микити з Києва – це та ідеальна картинка, яку малюють в голові усі ті, хто мріє вчитися в Польщі і залишитися там жити та працювати. Хлопець поїхав навчатися льотній справі, а зараз живе у Варшаві і працює пілотом польської авіакомпанії LOT – здійснює пасажирські рейси країнами Європи.
Вчитися було дуже важко. Якщо ти справді хочеш стати пілотом, ти повинен повністю присвячувати себе навчанню: зранку пари, потім практика, вдома - домашня робота і підготовка до екзаменів. Конкурс дуже великий навіть на платному навчанні, однак з 20 людей в групі в середньому лише двоє закінчують навчання саме як пілоти, а не авіамеханіки. Потім треба здати екзамен на ліцензію, а це не лише складно, а й дорого.
Загалом навчання на цій спеціальності влітає у велику круглу суму – це одна з найдорожчих спеціальностей, адже потрібно окремо доплачувати за польоти. При цьому у тебе просто немає фізичної можливості десь підпрацьовувати через брак часу. Однак потрачені на навчання пілота кошти згодом окупляться, адже кваліфіковані пілоти заробляють у Польщі значно вище середнього. Кажуть, за кордоном одержують ще більше, але мені добре й тут, - розповів Микита.
Неідеальна історія: отримав цироз і повернувся додому
Історія Михайла з Тернопілля – цілком протилежна історії Микити. Міша вчився у польському Хелмі на політології, жив в гуртожитку і тішився відсутністю батьківського контролю, який був вдома.
Відвідував усі можливі вечірки з великою кількістю алкоголю, часто перебирав з кількістю і не з'являвся на пари. Коли закінчувалися гроші, брехав батькам, що подорожчало навчання чи плата за гуртожиток. Пив на вихідних, у свята, згодом – і на тижні, а потім щодня. Сяк-так здав першу і другу сесії і десь зник.
Як виявилося пізніше, одного разу Міша знепритомнів на вечірці чи на вулиці, і його забрала «швидка» до лікарні. Приїхали занепокоєні батьки і лише тоді дізналися, як насправді «вчився» у Польщі їхній син і чим він захворів. Батьки забрали Мішу додому лікувати цироз.
Він кілька місяців пролежав у лікарні, а потім з ініціативи мами поїхав з батьком у Німеччину на будівництво, щоб бути під батьківським контролем, працювати і не мати часу на дурниці.
«Ти думаєш, що за кордоном життя буде легшим і більш справедливим, але це не так»
- Я вважаю, що рішення поїхати в Польщу на навчання, коли мені було 17 років, було однозначно правильним, - розповідає Анастасія з Рівного. – Це був хороший досвід самостійного життя, однак прийшло певне розчарування: ти думаєш, що за кордоном життя буде легшим і справедливішим, але це не так.
Якщо ти іноземний студент, тобі буде важче, ніж іншим – через мову, через прискіпування, нарешті, через бюрократію, яка там теж є. Навчання в Польщі дало мені дуже хорошу базу, я навчалася на біотехнології.
Повернення в Україну не розглядала, в Польщі теж відверто сказали, що роботи за цією спеціальністю нема. Тоді я поїхала в Чехію. Звідти я вирушила в Канаду - на докторантуру, де зараз і перебуваю і продовжую навчання за цією ж спеціальністю. Досліджую розвиток хвороби Альцгеймера на лабораторних мишах і працюю над створенням ліків від неї.
Тут, в Канаді, я побачила зовсім інше життя, не таке, як в Україні. Тут люди зазвичай допомагають у якійсь громадській справі, витрачають на це свій час, а іноді й гроші.
Я теж перейнялася і запропонувала своїй шкільній вчительці англійської мови проводити іноді уроки для учнів, адже володію тепер сучасною англійською, якою розмовляють тут, та молодіжним сленгом. Зібрала кошти у благодійників, купила цікаві настільні ігри й вислала їх у свою школу.
Моя вчителька, звичайно, усьому цьому дуже зраділа, але у мене з’явилося відчуття, що самим учням це не дуже цікаво й потрібно, - каже Анастасія.
Українська медсестра з польським дипломом підробляє у німецькому барі
Аня з Маріуполя поїхала вчитися в Польщу на медсестру у 2015 році. Її мама також медсестра, але хотіла, щоб донька опанувала професію за кордоном. Вибрали невеликий виш у маленькому містечку Хелм, що на сході Польщі, – там навчання коштувало відносно недорого, проживання в гуртожитку теж, і до кордону з Україною зовсім недалеко.
Через рік після закінчення навчання, отримавши польську ліцензію медсестри (право працювати в цій професії), Аня вирішила поїхати до Німеччини.
Вже більше року я живу в містечку Dillingen Saar. Переїхала, оскільки тут працював мій хлопець, і вирішили залишитись тут разом. Поки що іноді підробляю кухарем в барі недалеко від дому, інколи - опікункою для людей літнього віку.
За спеціальністю поки працювати не можу, хоча польський диплом визнається в Німеччині. Перш за все, треба мати сертифікат про знання німецької на високому рівні, а також цілу купу інших документів. Це довго, клопітно і дорого коштує. До того ж, процедура і документи можуть відрізнятися залежно від регіону в Німеччині – у кожній землі все інакше.
У Норвегії бере аналізи на коронавірус
Юля з Шепетівки навчалася в тому ж університеті, що й Аня, також на медсестру. Отримавши ліцензію та пропрацювавши рік у місцевій лікарні, дівчина вирішила переїхати в Норвегію, де її родичі тримають невелику ферму в передмісті Осло. Рішення про переїзд не було важким.
Юля розповіла, що робота була складною, зміни – довгими, за нічні чергування не доплачують, одержувала мінімальну заробітну плату.
Зарплати медсестер в Норвегії значно вищі, ніж у Польщі, але, як і у випадку Ані в Німеччині, не все так просто, насамперед - через незнання мови й клопіт з документами. Якийсь час дівчина допомагала родині з роботою на фермі, але все змінилося з початком пандемії коронавірусу. Як і у багатьох інших країнах, медперсонал звільнявся через значне навантаження на роботі та ризик зараження.
Тоді Юля пішла працювати в місцеву лікарню – робити тести на коронавірус. Дівчина розповідає, що її взяли на роботу дуже охоче. Для медперсоналу є всі необхідні засоби захисту. Юля каже, що не боїться заразитися.
Польські медсестри за кордоном теж складають усі іспити заново
Загалом це типовий випадок у Польщі, коли медсестри виїжджають за кордон у пошуках роботи, зазвичай у країни західної та північної Європи. Там і умови кращі, і платять значно більше, але часто є труднощі з документами.
Знайома полька Кінґа, яка кілька років тому поїхала працювати медсестрою до Великобританії, розповіла, що мусила здавати теоретичні і практичні екзамени з усього: як робити ін`єкцію, брати кров на аналіз, поставити крапельницю, як перевертати пацієнта на інший бік тощо. Екзамени були з усього окремо і з великим проміжком часу. Кінґа каже, що весь процес зайняв близько року, а поки не отримала усі необхідні документи, не могла працювати за фахом, тому підробляла продавцем у пекарні.
Чи не краще вкласти гроші в хороші барменські курси?
Робота не за фахом після закінчення навчання у Польщі – типовий сценарій українських студентів. Часто, ще навчаючись, студенти знаходять тимчасову роботу, щоб оплатити навчання або підзаробити, і часто ця робота переростає у постійну.
Так було з Аліною із Чернівців. Вона закінчила бакалаврат за спеціальністю соціологія, навчання оплатили батьки. Після випуску вирішила продовжити навчання на магістратурі за власні кошти. Щоб заробити на навчання, дівчина пішла працювати барменом.
Спочатку ти влаштовуєшся на роботу, щоб оплатити навчання, а потім пропускаєш пари через роботу. На роботі часто запитують, чому я працюю в барі, закінчуючи магістратуру, але мені справді подобається ця робота. Соціологія, звісно, цікава, але вона дуже теоретична.
Мені більше подобається працювати з людьми. Тепер, коли навчання дистанційне, я почала замислюватися, чи не краще вкласти гроші в хороші барменські курси та у свої професійні навички. Пандемія закінчиться і люди підуть святкувати. Повірте, так уже було влітку, коли роботи справді було дуже багато, - розповіла Аліна.
«Я надто ідеалізував закордонні університети. Хотів усе й одразу»
- Я вчився у Вроцлавській політехніці на доволі цікавій спеціальності – електроніка за напрямком робототехніки та автоматизації, - розповідає Ярослав з Рівного. – Заклад хороший, та й про місто у мене гарні враження – близько до Німеччини, є багато технічних компаній, виробництв і лабораторій, роботи для спеціалістів вистачає. Однак, як виявилося, я надто ідеалізував закордонні університети та іноземців загалом. Не врахував культурну різницю, яка для мене виявилася великою.
Тепер я розумію, у чому була моя помилка – я хотів усе й одразу. З першого ж курсу взяв купу різних факультативів і досить виснажливий проєкт для студентських змагань – марсоход. Проєкт був цікавий, я й раніше робив складні проєкти з великою командою. Та я трудоголік, вимагав від інших того самого, що їм не дуже сподобалось.
Склалася прикра ситуація з фінансами, бо саме в тому році скасували стипендії для іноземців. Було неприємно, оскільки навчання для іноземців коштує досить дорого, а я хотів фінансово розвантажити батьків і дуже розраховував на стипендію.
Одного вечора після першої сесії просто звалився без сил. Мене все дратувало і я не розумів, що тут роблю, тому вирішив повернутися в Україну. Оскільки я вчився дуже добре, у всіх моє рішення викликало неабиякий подив. Та я наполіг на своєму.
Потім Ярослав вчився у Києві – і теж покинув навчання. Минуло кілька років, і зараз він знову розглядає можливість спробувати поїхати на навчання за кордоном, але вже в іншій країні. При цьому Ярослав живе у Львові, працює у досить відомій ІТ-компанії. Заробляє досить непогано, як сам каже, і має перспективу хорошого підвищення зарплати.
Повернувся, бо відчував, що повинен, бо патріот
У Данила з Луцька були свої мотиви повернення на Батьківщину.
Я навчався в Любліні на логіста. Ніби популярна нині спеціальність, є багато компаній, де потрібні логісти, і є можливість непогано заробляти. Навчання дуже подобалося, і зараз я сумую за тими часами і студентським життям.
Повернувся після випуску, щоб захищати суверенітет України у складі ЗСУ– відчував, що повинен, бо ж патріот. Я підписав контракт на 3 роки. Тепер маю відчуття, що війну ми вже програли. Спочатку воював за ідею, тепер здебільшого просто за гроші. Можливо, потім повернуся в Польщу і шукатиму роботу за фахом. Як-не-як, там значно спокійніше, ніж на Донбасі.
У Луцьку немає тих проблем, що в Польщі
На логіста в Любліні навчалася й землячка Данила, лучанка Яна. Дівчина теж повернулася в Україну.
- Я обрала Польщу для навчання через більші можливості, насамперед щоб подорожувати, - розповідає Яна. – Ще на першому курсі я подавала заявки на всі обмінні програми, на які лише було можна, в тому числі на популярні Erasmus+ i Work and Travel.
Хоча я не мала найвищих оцінок і не ідеально говорила англійською, мені щастило – практично кожного семестру я кудись їздила за обміном. Встигла побувати в Іспанії, Німеччині, Чехії, Словаччині та навіть у США. Це був мій найцікавіший і найцінніший досвід навчання в Польщі. Після закінчення навчання мені не вистачало подорожей, можливість їздити до інших країн була, але без студентської візи це вже було значно складніше.
Після року відчайдушних пошуків роботи у Польщі і частої зміни роботодавців я все ж вирішила повернутися додому. Я не почувалася на своєму місці та відчувала тиск через свій східний акцент і необхідність легалізувати своє перебування у цій країні.
Багато роботодавців відмовляли мені лише тому, що я українка – розмовляю з акцентом і потребую дозволу на роботу. Це дуже пригнічувало. З досвідом навчання за кордоном і знанням польської, англійської і французької я без проблем знайшла роботу за фахом у Луцьку.
Тут немає тих проблем, що в Польщі, а платять не набагато менше.
Наші новини у Тelegram. Номер Радіо ТРЕК у Viber: 063-73-4-106-4
Радіо Трек: НОВИНИ
