«Я плачу...», - як шанували померлих собак у древньому Римі та Греції (11 ФОТО)
Господарям домашніх улюбленців на замітку
Дружба між людьми і собаками - явище далеко не нове, у тій чи іншій формі домашні улюбленці були частиною життя людей від початку цивілізації.
Наша прив’язаність до собак не змінилася з плином часу.
Доказом цього є епітафії, написані на могилах собак древніх греків та римлян, які мали для них спеціальні кладовища:
«Я плачу так само сильно, несучи тебе до місця твого останнього спочинку, як радів, коли приніс тебе додому 15 років тому».
До появи спеціалізованих цвинтарів тварин часто ховали край дороги:
«Ти, хто випадково йде цією стежкою, не смійся, прошу тебе, хоча це могила собаки.
За мене проливали сльози і мене засипали землею руки мого господаря».
Ось, що було написано на могильній плиті Патрікуса (Patricus), виявленій в Італії:
«Мої очі були сповнені сліз, наш маленький собачко, коли я ніс тебе… (до могили).
Патрікусе, ти більше ніколи не подаруєш мені 1000 поцілунків, ніколи не лежатимеш у мене на ногах. Із журбою я поховав тебе у місці спочинку з мармуру. Своїми якостями та кмітливістю ти був як людина.
Якого ж дорогого товариша я втратив!».
Не нове і наше ставлення до тварин як до членів сім’ї.
У Римі тварин, які жили в будинку і лежали поруч зі своїми господарями, часто називали прийомними дітьми:
«Гелені, прийомній дитині, незрівнянній душі, достойній всіляких похвал».
А ось ця епітафія була написана на саркофазі собаки в античному місті Термессос (сучасна Туреччина), господар собаки пізніше був похований поруч зі своїм улюбленцем:
«Це могила Стефаноса, який загинув, за ним проливав сльози Родоп, який поховав його, як людину.
Я є пес Стефанос і Родоп спорудив цю могилу для мене».
Деякі епітафії дозволяють нам дізнатися професії собак:
Цей сторож колясок не лаяв без причини, але тепер він замовк і його тінь оберігає його прах».
«Цей камінь тримає прах білого пса Меліти.
Найвідданішого охоронця Емеліуса.
Його за життя називали Биком,
Але тепер його голос є в’язнем
Тихих стежок ночі»
Як і сьогодні, в минулому собаки цінувалися серед мисливців:
«Я знаю, що навіть зараз, коли ти спочиваєш під цим каменем, дикі звірі бояться твоїх білих кісток, мисливице Лукас.
Про твої чесноти знає і Пеліон (гора) і Осса (гора) і самотні вершини Кіферону (гірський хребет)».
Цілу поему присвятила своїй собаці жінка з Галії (приблизно 2 ст. до н. е.).
Саме ім’я Мія походить від грецького слова, що означає "муха":
Quam dulcis fuit ista quam benigna
quae cum viveret in sinu iacebat
somni conscia semper et cubilis
o factum male Myia quod peristi
latrares modo si quis adcubaret
rivalis dominae licentiosa
o factum male Myia quod peristi
altum iam tenet insciam sepulcrum
nec sevire potes nec insilire
nec blandis mihi morsib(us) renides.
«Якою милою і дружньою вона була
Коли вона була жива, вона лежала у мене на ногах
І спала на моєму ліжку
Як шкода, Міє, що ти померла
Ти лаяла лише коли хтось сідав надто близько до твоєї господині
Як шкода, Міє, що ти померла
Тепер ти лежиш у могилі І нічого про це не знаєш
Ти не можеш ані злитися, ані застрибнути мені на ноги
Ані показувати свої зуби, коли ти легенько мене покусувала»
"Cave canem" - латиною означає "Стережися собаки"
Радіо Трек: НОВИНИ