Як рівненський танцівник працює каскадером в японському шоу

Раніше танцював в «Едельвейсі»

У лютому учасник рівненського ансамблю сучасного танцю «Едельвейс» Дмитро Вітрик підписав один з найкращих контрактів для танцівників, про які чув – з Universal Studios Japan у місті Осака – і полетів в Японію.

Величезний Universal Studios Japan вважається одним із найкращих у світі парків розваг, який щодня відвідують 35-45 тисяч гостей. Після карантину з 1 червня парк знову відкрився для відвідувачів.

Як працюється і живеться в Японії 22-річному рівнянину Дмитру Вітрику і що вразило його найбільше в екзотичній країні, він розповів Радіо Трек.

Танцівник-каскадер

У шоу працюю переважно як каскадер. Виступаю часто, маю по кілька шоу на день і два вихідних на тиждень. Це мені подобається, адже я артист, люблю сцену і публіку. Глядачі чемні, ніхто до нас надто близько не підбігає, не горланить і не хапає нас руками. Усі поводяться культурно, радіють нам і просто люблять нас! У цьому парку я – не єдиний українець, нас семеро. Небагато, але хоч якась рідна душа.

Який карантин у Японії?

Майже три місяці, з березня до 1 червня, ми сиділи на карантині. Коли відсоток хворих на коронавірус у країні почав знижуватися, почали відкриватися розважальні парки, торговельні центри тощо. Тож працюємо.

В Японії, як і в інших країнах, кількість хворих то знижується, то підвищується, люди ставляться до цього обережно і без паніки. Скрізь є спреї для рук – в офісах, магазинах, метро - всюди. Усі ходять у масках, такого поняття, як «я не хочу», «мені не подобається», у цьому питанні, як і в багатьох інших, немає.

При вході в кожен заклад усім міряють температуру. Коли приходиш, наприклад, в кафе, тобі міряють температуру, ти мусиш протерти руки – і лише тоді можна зайти і сісти за стіл. Усі дотримуються дистанції в 1-2 метри.

З мовою було тяжко

Коли усі довкола говорять японською, це, м’яко кажучи, незвично. У нас є перекладач з японської на англійську, який супроводжує нас у всіх питаннях, адже є багато артистів з інших країн, тому всі говорять англійською. Тепер я шкодую, що не любив її у школі і мав проблеми з вивченням. Тут я гостро відчув цю проблему. Дуже складно було спочатку порозумітися з іншими артистами-іноземцями. Але поступово, коли усі говорять англійською, коли постійно чуєш мову, то поліпшуєш свій рівень. Щодня по кілька нових слів точно вивчаю.

Так і з японською. Вона геть інша, не як англійська. Але вже слів з 20 я можу сказати японською! У місті, на роботі та на відпочинку – лише англійська. Але багато людей говорять японською, тож я поступово освоюю і цю мову, починаю розуміти. Тепер з мовою, можна сказати, проблем немає.

Гречка - по 15 доларів

Умови проживання у мене хороші, мешкаю в 1-кімнатній квартирі, ніяких нарікань не маю, організатори до цього питання поставилися з відповідальністю.

Їжу готую собі удома сам – борщ, супи, картоплю у всіх варіантах, гречку, рис. Тобто харчуюся нашими, українськими стравами. Іноді, зазвичай у вихідні, виходжу в ресторан, куштую японську кухню, потроху звикаю до неї. Постійно взнаю щось нове для себе.

Ціни на харчі, якщо порівняти з цінами в Україні, тут дуже високі. Якщо на одяг, взуття та побутову техніку ціни - плюс-мінус, тобто коштують приблизно так само, як у нас, то на їжу – значно дорожче. Щоб було зрозуміло, за 800-грамовий пакет гречки я плачу 15 доларів. І так на все.

Якщо порівняти загалом по Японії, на рівень їхніх доходів, то тут, в Осаці, ціни не найвищі і вважаються адекватними. Зараз ходжу в магазин і не перераховую на гривні, бо перший місяць за голову хапався!

Ліс, озеро, вогнище, шашлики – я за цим сумую

У вихідні ми стараємося подорожувати, подивитися нові місця. Вільного часу багато не маємо, але на кожні вихідні кудись їдемо щось нове побачити. Нещодавно їздили на рафтинг, усю подорож нас супроводжувала компанія-організатор. Нам доставити автомобіль, відвезли на місце й супроводжувати усю подорож.

Орендувати  автомобіль без японського посвідчення водія неможливо. З цим тут суворо. Щоб здати на права, вчаться довго, навчання дороге. Штрафи за порушення неймовірно великі. На дорогах такий порядок, що я буваю дуже здивований.

 

Тому на авто ми їздимо нечасто. Зазвичай користуємося поїздами, це в Японії дуже популярний вид транспорту, яким можна доїхати практично скрізь.

Щодо відпочинку, як ми його розуміємо, то тут мало місць для нього. Не можна поїхати собі, поставити намет, розвести вогонь і смажити шашлики – це заборонено! Можна лише у спеціальних місцях, а їх небагато. Природу тут дуже оберігають, усе - за правилами. У лісі можна йти лише відгородженою доріжкою, в ліс заходити не можна. За це також штрафи.

На відпочинку біля моря теж є обмеження. Наприклад, нещодавно був біля океану, і там на пляжі не можна грати у волейбол. Чому – не знаю. Там катаються на серфінгу, купаються, загоряють – лише пасивний відпочинок.

Про це можна говорити довго. Я часто дивуюся, як багато в Японії заборонено. Хочу в Україні  поїхати з друзями в ліс, розпалити вогонь, приготувати шашлики - за цим сумую. Удома ми можемо вільно іти в ліс, на озеро, купатися, відпочивати для душі, а тут – ні. Йдеш по лісу – тільки доріжкою, подивитися щось ближче – ні, усе, як в музеї. І скрізь так. Є відкриті місця, де можна зійти з доріжки, але тільки ходити. Все інше заборонено, за порушення – покарання.

Тут дуже гарно, дуже чисто, багато можна взнати, але розслабитися можна не завжди. Потрібно постійно думати, а як поводитися тут чи в іншому місці? Усе – лише за правилами.

Іноді хочу розпалити вогонь, лягти біля нього і дивитися. Але так не можна. До тутешнього відпочинку треба звикнути, немає такої свободи, як у нас. Це потрібно цінувати.

З іншого боку, в Японії дуже мало лісів, і до них дуже бережне, аж трепетне ставлення. Ніхто не викине сміття в лісі чи ще десь. Смітники мало де є, але люди носять своє сміття в руках і викидають лише у смітник. Просто рука ні у кого не підніметься кинути папірець чи шкоду робити для природи. Тож японці бережуть свою маленьку природу. От якби і у нас люди це зрозуміли, що природу треба берегти!

«Багатоярусна» країна  

Що у Японії мало місця - це відчутно. Вулиці, будинки, дороги – все дуже тісненько, простору, як у нас, коли виїжджаєш з Рівного, а далі поле - тут немає. В Японії, куди б не виїжджав, будинки не закінчуються ніколи, немає відчуття, що ти виїхав з міста.

Дороги теж йдуть у 2 чи 3 яруси. Мені не подобається, але іншого виходу нема – тут все в мостах. Вздовж дороги - міст, упоперек - мости, 3 або 4, з яких розв’язка на багато напрямків.

Місця мало, і це відчувається. Будинки, будинки, мости, дороги, багато бетону, усе сіре. Люди намагаються прикрасити своє житло, додати яскравих кольорів, але дерев і зелені бракує. Дерева і газони є уздовж тротуарів, але дуже великий контракт: усе кругом сіре – і кілька деревець. А вже хочу побачити наші ліси і поля, відчути наш простір. Сумую за цим.

Вони дотримуються великого порядку

З найбільш незвичного для мене в Японії – те, що тут дуже багато правил, і всі їх дотримуються. Не знаю, як у них це все виходить, адже їх не заставляють - це добровільно, і їм це подобається. Дуже великий порядок у всьому. Велике скупчення – але хаосу нема, все злагоджено. Великий порядок у великій масі людей, що мене дуже здивувало. Японці завжди дотримуються усього, що каже їм їхня влада. Тому бувають моменти, яких я не розумію – просто у них багато що інакше, ніж у нас, але у результаті виходить те, що їм потрібно отримали з тої чи іншої ситуації. Усі дуже ввічливі. Так у них привчають з дитинства, і це викликає повагу.

До європейців в Японії нема особливого ставлення. Їх тут дуже багато, часто зустрічаю людей європейської зовнішності. Нам посміхаються, можуть рукою помахати, але якогось особливого ставлення немає. Воно хороше, але не особливе.

Що після Японії?

Контрактом я не розчарований і радий, що потрапив сюди, досвід здобуваю, розвиваюся в чомусь. Нове відкрив для себе, каскадер - нова для мене лінія у творчості. Я задоволений, робота дуже хороша, країна теж. Багато нового дізнався для себе, гадаю, це вплине на моє майбутнє.

Що робитиму? Постійно себе про це запитую. Час іде, я не завжди буду танцювати, з віком стає важче те, що раніше було легко. Карти розкривати не хочу, та за кілька років сподіваюся мати щось своє. Хотілося б з танцями себе пов’язати, але як буде, не знаю. Поки можу - буду танцювати.

Наші новини у Тelegram. Номер у Viber: 063-73-4-106-4 

Радіо Трек: НОВИНИ