«Завжди казав: «Прорвемося!», - дружина про загиблого в АТО Юрія Цісарука

Рівнянин Юрій Цісарук був єдиною дитиною у матері. Полковник, начальник розвідки управління ракетних військ та артилерії. У 41 рік 12 липня 2015 року підірвався на розтяжці під час виконання бойового завдання (обирав місце для коригувальника вогню) біля селища Новотошківське на Луганщині. Нагороджений посмертно орденом Богдана Хмельницького III ступеня

Спогади дружини Наталії:

 

Юрія мама сама виховувала. З батьком його розлучилася, коли сину10 років було. Він всього сам досягнув у житті. Школу з медаллю закінчив. Дві вищих освіти отримав. Закінчив Одеське артилерійське училище з червоним дипломом, після чого йому пропонували вступати в ад'юнктуру (одна з форм підготовки науково-педагогічних кадрів у вищих військових навчальних закладах і науково-дослідних установах збройних сил), але він відмовився, обрав війська. Потім військову академію у Львові закінчив.

Першим у своїй родині військовим став. Був цілеспрямованим. Захотів стати військовим і в артилерійське училище вступив.  

Ми з одного міста - з Ізяслава на Хмельниччині, але, хоч місто й невелике, одне одного не знали. Познайомилися, коли мені 23 роки було, а йому — 25. Я з друзями в кафе відпочивала і Юрій з другом прийшов. Він симпатичним, спокійним був, навіть дещо флегматичним. З тієї зустрічі все й почалося. За кілька місяців одружилися.

Любив квіти мені дарувати. Півкуща обірве, щоб мені принести. Подарунки любив робити. На всі свята — обов'язково подарунок. Купував недешеве і те, що треба у господарстві.

Мріяв дуже про доньку. Але радів і сину. Довго назвати його не могли. Врешті, я запропонувала назвати Віталієм. На тому й зупинилися. Нині сину 15 років.

Завжди казав: “Прорвемося!” Ніколи про роботу і про проблеми не розповідав, хоча знаю, що тяжко йому було. Але духом ніколи не падав.     

Господарем був. Все вмів зробити, полагодити. Адже ми по орендовавних квартирах жили, як військові. Майже всю Західну Україну об'їздили. На орендованих квартирах меблі - не завжди справні. Але ніколи мені майстрів не доводилося викликати, щоб їх відремонтувати.

В Олексія хобі було — рибалка. Постійно пропадав на ній з друзями. А ще любив ліс, гриби, ягоди збирати. І баня у нього — це святе. З компанією ходив і сина з собою брав.

Ніколи нікому не відмовив, як просили про допомогу. Друзям завжди допомагав.

Роботящим був. Ніколи не лежав на дивані перед телевізором, як інші чоловіки. Завжди роботу собі знаходив.

Я раділа, що у чоловіка військова кар'єра вгору йде. Через півроку після одруження капітаном став, потім — майором. А як в академію військову вступив — звання підполковника отримав.

Життя з військовим нелегке було. Бо військовий, як артист, “гастролює” по країні. А в чужих містах ти нікому не потрібен. Але колектив військових друзями ставав. Тепер друзів по всій Україні багато.

Часто у відрядженнях у Львові бував. Їздив туди у військову академію. Був членом екзаменаційної комісії там.

У зону АТО поїхав 1 червня 2014 року. Перед цим прийшов і сказав, що їде. Я постійно на телефоні жила, постійно на нервах.

“Не їдь туди, бо у мене погане передчуття”, - просила, коли востаннє приїжджав зі сходу. “Що ти заживо мене ховаєш!”, - зреагував він. Завжди скрізь першим мав бути. От і вскочив у халепу.

Майже щодня телефонував зі сходу. Нічого не розповідав про те, що там відбувалося. Казав: “Все добре у мене. Все нормально.”

Як загинув чоловік — точно не знаю. Казали, що підрвався на розтяжці і крові багато втратив. У нас же не Америка, що на вертольоті миттю до лікарні довезуть. Розповідали його колеги, що Юрій не мав іти на те завдання. Казали, що не кожен би пішов на таке. Їх двоє тоді підрвалося. Один — легко поранений, а мій - втратив багато крові і не змогли врятувати.

Шкода, що такі люди так рано вмирають. Йому був 41 рік. Шкода, що життя таке коротке.

Син стримано відреагував на смерть батька. Я — в істериці була, місяць на таблетках жила. А він не плакав. Сказав лишень: “Моє дитинство закінчилося”.

Не віриться, що його немає. Здається, що досі в АТО, і що прийде колись. Інакше думати було б важко. 

Радіо Трек: НОВИНИ

Мирослава Опанасик Радіо Трек
Поширити в Facebook