Студенти не дурні: чому абітурієнти не обирають інженерні спеціальності?

А йдуть працювати офіціантами та кур’єрами?

Анна Мінюкова, інженер шляхів сполучення, асистентка кафедри мостів, тунелів і гідротехнічних споруд Національного транспортного університету, експертка Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти висловилася у соєму блозі на Освіта.ua на цю тему.

Абітурієнти та їхні батьки бачать поточну ситуацію із зарплатами та можливостями на підприємствах, авіації і залізниці.

 

Майбутні студенти думають за професії, де платять гроші (тут і зараз). А не якесь ефемерне відновлення, бо інженер в Україні – на мінімалці.

При цьому, зазначає інженерка, вчитися на технічних спеціальностях значно складніше.

При цьому закінчити університет, вивчити теоретичну механіку, опір матеріалів, навчитися проєктувати мости – усе це зовсім не означає, що людина буде стабільно заробляти або жити гідно.

 

У тих же юристів більша «мобільність» – можна бути керівником будь-чого, у тому числі і підприємств інфраструктурно-транспортних галузей, де хороший фахівець у більшості випадків може вирости максимум до головного інженера.

Анна Мінюкова звертає увагу, що в історії України були кілька періодів, коли інженерна професія мала попит.

• Перший – будівництво траси Київ – Одеса (2002–2004). Уперше за багато років у галузі з’явився стабільний попит на кваліфікованих спеціалістів, а робота кипіла.
• Другий – підготовка до Євро-2012 (2010–2012). Масштабні реконструкції аеропортів, вокзалів, будівництво нових доріг і транспортних розв’язок створили умови для зростання професії. Тоді зарплати стали більш конкурентними, а на ринку праці з’явилося чимало вакансій для інженерів різних профілів.
• Ще один сплеск стався з початком програми «Велике будівництво» (2019–2021). Завдяки значному фінансуванню дорожньо-будівельна галузь знову ожила – відновилися великі проєкти, а попит на інженерні кадри зріс. Професія знову стала актуальною, а молодь почала бачити перспективи.

Проте, - пише Мінюкова, - між цими періодами завжди були роки спадів, скорочень і безробіття.

Після кожного «буму» слідували затримки фінансування, замороження об’єктів і масові скорочення. Фахівці втрачали роботу, змушені були шукати заробітки за кордоном або змінювати професію.

 

Такі цикли створювали атмосферу невизначеності і невпевненості у майбутньому, що й стало однією з головних причин відтоку кадрів та низького інтересу молоді до інженерних спеціальностей.

Також авторка звертає увагу, що більшість студентів ще під час навчання йдуть працювати, але не за спеціальністю – бо там не платять.

Студенти не дурні. Вони швидко розуміють, що офіціант, кур’єр або касир з першого курсу заробляє більше, ніж інженер на випуску.

Проблема - підготовка кваліфікованих кадрів

Щоб отримувати достойну заробітну плату, треба бути хорошим інженером. Але проблема в тому, що українські виші вже давно не випускають інженерів у класичному розумінні цього слова.

Для прикладу, за освітньою програмою «Мости і транспортні тунелі», яка історично вважається однією з найскладніших і найпрестижніших інженерних спеціальностей, у 2025 році середній бал НМТ серед вступників становить лише 135 балів.

 

Це майже мінімальний прохідний поріг, отже, багато вступників не мають достатньої підготовки з математики, фізики, української.

При тому один важливий показник, який демонструє справжню мотивацію абітурієнтів, – це пріоритетність поданих заяв. У 2025 році серед вступників на інженерні спеціальності лише одиниці обирали їх як перший пріоритет. Більшість ставила цю спеціальність десь п’ятою, восьмою або навіть дванадцятою – просто «щоб щось було». Це означає, що левова частка заяв – неусвідомлені та випадкові.

Формально конкурс є, але його створюють не ті, хто хоче стати інженером, а ті, хто просто намагається вступити хоч кудись.

Освіта перетворюється на формальність. А сам студент часто сприймає навчання не як шлях до фаху, а як соціальну норму: «треба мати диплом».

 

Водночас сам фах не гарантує ні гідної зарплати, ні роботи за спеціальністю, тож зусилля здаються марними.

І поки бюджетне місце розглядатимуть як «соціальний бонус», а не як інвестицію в фахівця – технічна освіта залишатиметься імітацією.

В інженерні спеціальності будуть йти, якщо буде де працювати і якщо буде нормальна ринкова заробітна плата. Люди не можуть жити від політичного проєкту до проєкту. І поки немає інституційної стратегії, довгострокового фінансування і гарантій оплати, – ця галузь не буде привабливою для студентів, - робить висновок Мінюкова.

Радіо Трек: НОВИНИ