Рівнянка розповіла про головного і справжнього Миколая

У своєму житті

Черговий блог Ксенії Юрченко

До іменин її Батька:

Кожному з нас у житті зустрічається свій Миколай

У мене це був мій батько.

Вже коли пройшло достатньо часу, щоб переосмислити деякі речі, я зрозуміла, що таки то був він.

Моє дитинство пройшло у військових містечках і у нас завжди хтось їв чи ночував з татових солдатів.

На Пасху мама розносила по КПП пасочки та крашанки навіть у суворі радянськи часи та вигадувала чудодійні мазі для натертих солдатських ніг. Вони їздили з нами на відпочинок та їли з нами шашлики.

Тато не послав на глупу смерть жодного солдата в Афгані і відпускав їх у відпустку стільки, скільки міг. Він плакав за кожним як батько, проводжаючи в останню путь. Мене досі перепиняють уже старші сивочолі чоловіки і згадують, як вони служили з батьком у Кабулі.

Добро поверталось. Ми літали на запрошення батьків у Грузію, я досі пам’ятаю той казковий відпочинок. Колишні солдати приїздили до батьків вже через десятиліття. Привозили подарунки, коли батько вже нічого не міг для них зробити. Хіба порадіти тому, як вибились в люди його колишні підопічні – вони ставали директорами, керівниками концернів, власниками заводів і пароходів.

Правду кажуть, що людина вимірюється своїм ставленням до слабших, менших, вразливіших.

Я не знала маленькою, чому вони приїздять до нього з далечини, але вже у дорослому віці була вражена, як батька шукав все життя і таки знайшов уже перед смертю один із його солдатів, який кілька разів шукав нас по наших слідах – батьківське рідне село на Черкащині, Житомир, Німеччина.

 - Миколо Тимофійовичу, що Вам треба – машина, дача, кажіть що хочете? – запитував справжній олігарх і колишній батьковий солдат. Батько відмовлявся, але щедрі подарунки лились рікою.

Чому - я зрозуміла вже з віком. Бо кинуте тобою добро в воду завжди завжди повертається добром. Навіть через десятиліття. Особливо, коли ти робиш щиро і не чекаючи нічого у відповідь.

І особливо, коли ти справжній Миколай.

Радіо Трек: НОВИНИ