Рівне втратило двох оборонців. Вони полягли на Донеччині

Вони з перших днів взяли зброю до рук, аби захищати рідну землю

Відразу двох Героїв — Валерія Грицихіна та Миколу Марчука — проведемо в останню путь у суботу, 5 листопада

Валерій Грицихін

Валерій Грицихін народився у Рівному, закінчив місцеву 8 школу, потім навчався в інституті водного господарства на інженера-будівельника. Військова кафедра при інституті замінила йому строкову службу в армії.

Коли у лютому розпочалася війна, Валерій, як і багато інших наших земляків, не зміг залишатися осторонь — пішов добровольцем.

— Він дуже любив свою країну, був справжнім патріотом, можливо навіть занадто.

 

Валерій вважав, що захищати свою землю, людей, рідних — це його обов’язок.

 

Говорив, що якщо не піде, не зможе після війни дивитися в очі синові, - розповідає дружина Героя Любов.

Валерій завжди був готовий допомогти усім навколо, нічого не вимагаючи натомість. Завжди переживав за інших більше, аніж за себе самого.

— На брата завжди можна було покластися, він був осередком стабільності та спокою для мене. Але коли пішов на війну, я поглянула на нього іншими очима.

 

У нього в підпорядкуванні був 21 солдат.

 

Коли Валерій приїхав у коротку відпустку — він тільки про них і розповідав, дуже переживав, щоб нічого не трапилося, щоб з ними все було добре, - розповідає сестра Валерія Грицихіна Наталя.

Про військові будні Валерій рідним не розповідав, все тримав у собі, а коли намагалися щось розпитати повторював: «Я таке пережив, що навіть дітям не розкажу... Мене тут тримає думка про те, що маю кохану дружину, дітей та онуку...».

— Він наче відчував щось. Коли говорили, то постійно повторював, що головне — це життя.

 

А ще просив ні в чому не відмовляти онучці, аби у неї було щасливе дитинство... - розповідає дружина.

49-річний командир гранатометного взводу старший лейтенант Валерій Грицихін загинув у бою за Батьківщину 23 жовтня поблизу села Опитне Донецької області

Скромний чоловік за життя просив рідних, аби йому не влаштовували гучного похорону, та на знак вдячності за його Героїзм вклонитися нашому захиснику можна буде завтра, 5 листопада, об 11:00 на площі перед Покровським собором, де відслужать чин похорону. Поховають його на кладовищі «Нове».

Микола Марчук

Микола Марчук народився у селі Горбів тоді ще Гощанського району. Навчався у Дроздівській школі, а по завершенню пішов служити в армію. Додому повернувся із сержантськими погонами. Життя своє поєднав зі зв’язком — спершу займався монтажем телефонних ліній, а за тим — інтернет-кабелів.

Коли ж ворог підступно серед ночі напав на нашу землю, справжній патріот свої країни Микола вирушив до військкомату, аби записатися у добровольці. Але тоді його час не прийшов.

— 12 жовтня Микола отримав повістку і відразу опинився в Авдіївці. Він не боявся смерті. Повторював лишень, що це його земля, його дім та рідні, тому він буде боронити їх до останнього...

 

Микола завжди дуже гостро реагував на орків — і тут про все — церкву, настрої, мову. Він був упевнений, що ми виженемо їх з нашої землі, - розповідає дружина Героя Віра.

Так виховував і сина — 12-річного Андрія. Дружина розповідає, що Микола був строгим батьком, казав, що хлопець повинен знати такі речі, розуміти їх.

Микола вже багато років був на ти зі зброєю — мав дозвіл та умів користуватися. Мисливець зі стажем, міг годинами вистежувати зайця, але убивати не любив. Для нього у мисливстві найцікавішим був сам процес. А ще вкладав душу у садівництво — виростив великий яблуневий сад та виноградник.

— У нас було стільки планів, грандіозних намірів, а тепер їх немає... Що ж уже говорити... - каже дружина Героя.

46-річний сержант Микола Марчук загинув 30 жовтня в наслідок танкового обстрілу поблизу Авдіївки на Донеччині...

Віддати останню шану Герою можна буде завтра, 5 листопада, об 11:00 на площі перед Покровським собором. Поховають його на малій батьківщині, у селі, де живе мама. Таким було його бажання - аби поховали на Горбівських горбах.

Джерело: Рівненська міська рада

Радіо Трек: НОВИНИ