Юрій Рибчинський їде до Рівного на «Білу ворону». Ми знаємо – чому.
Дещо про магію Театру, народну Свободу та привабливість Зла
У п'тницю,11 грудня, Академічний Театр у Рівному презентував рок-перу «Біла ворона». Сьогодні її даватимуть утретє. Щомісяця планується три-чотири постановки, усі квитки розкуплено до лютого і вже напевно частково й на березень. Розголос величезний, до Рівного їде заінтригований Рибчинський. Його глядачі театру побачать у січні. Ми скажемо коли. Допоки ж деякі загальні враження про цю непересічну театральну подію -- нашу "Білу ворону, яка загрожує навіть викликати міжнародний театральний скандал. Мюзикл у нас вийшов реально на рівні постановок Бродвею.
[media=51220]
Дехто, їх мало, але дехто говорить, що "нашим трохи не вистачає голосів". Це не так, всього нашим -- вистачає. До речі, і на Бродвеї, коли актори співають, танцюючи, стрибаючи, бігаючи чи б’ючись, то їх голоси звучать не так гарно як на DVD. Але нікого з публіки це не заскочує. Бо на виставу приходять не за голосами (не тільки за голосами, які у наших -- дуже хороші), на виставу приходять – за дійством!
[media=51226]
Театральне дійство включає і музику, і текст; і шепотіння й крики; і хореографію і монументальність сцен; і візуальний ряд, і різноманітні спецефекти. Таке Дійство, коли воно є, а в Рівному воно -- є, неможливо до кінця пояснити, бо в ньому завжди живе Драйв і Магія – театру. Коли енергія сцени передається залу, а від зали – назад до акторів. Коли публіка, вп’явшись у поручні, тамує подих, чи відкриває роти, стулює вуста чи починає плакати і кричати, переживаючи катарсис, а актори вже й самі не до кінця розуміють, що відбувається з ними, але безперечно отримують – кайф.
Після фінальної сцени «Білої ворони», коли дія закінчилася і завіса впала, я особисто відчув, що не хочу ні вставати, ні аплодувати, ні будь-що вигукувати. Хотілося тиші і самоти. Але довкола вже стояли люди, і їх оплески переростали в овації. Завіса піднялася… Те, що почалося далі, змусило мене піднятися теж.
Уявіть собі сцену, яка постійно обертається по колу. Уявіть собі акторів, які постійно рухаються і одночасно – стоять.
Саме так – вони рухаються з усіх точок одночасно, під музику і барабани. Виходять на діагональні помости і перетинають діагональ. Сцена, тим часом, не зупиняється, а постійно рухаючись, обертається довкола своєї осі. Актори виходять на її окружність і … застигають. Одні застигають, а інші йдуть; одні вже зникають в глибині, а інші тільки заходять на сцену, перетинають її і застигають на її краю. А сцена обертається і це поєднання руху і статики…
Це було сильно. Режисер, фактично, зробив ще одну кульмінацію в спектаклі. Зі "звичайного" представлення акторів. Далі вже ніщо не заважало мені стояти, плескати у долоні та вигукувати «Браво!»
КУРАЖ
Творці «Білої ворони» у Рівному очевидно спіймали кураж. Інакше не пояснити ту кількість різноманітних знахідок та рішень, якими переповнена вистава. Їх на порядок більше, ніж ви звичайно звикли бачити у п’єсі. Очевидно, що Режисер отримав повну свободу, але виглядає, що долучилися і творили всі разом. Творили на якомусь дивовижному піднесенні, але дуже важливо, що трупа, відчувши цей кураж, не дала йому заволодіти собою. І тут, безперечно, треба знову віддати належне Режисеру, який усе це так вдало закрутив і організував.
[media=51228]
РАМПА
Навряд чи Ви коли бачили виставу, де б так активно одну із ролей грала – Рампа. Театральна рампа, на якій висять прожектори і ліхтарі. У «Білій Вороні» ви це побачите неодноразово, в кульмінаційній сцені рампа, фактично, стає – Богом… При цьому -- немає надміру: все зроблено дуже виразно, сильно і органічно.
[media=51223]
Окремої відзнаки заслуговує технічне забезпечення вистави. Проекція зображень на екран в глибині сцени, використання риштувань; постійний рух сцени і при цьому – надійна робота мікрофонів, усього іншого обладнання: світлового, димового, звукового. Усе це показує – надзвичайно високий рівень професійності та взаємодії. (Що, знову-таки, дозволяє нам говорити про "Бродвей"). І це при тому, що в глибині сцени ще ж постійно грає живий Оркестр та співає повноцінний великий Хор.
ОРКЕСТР
Про це варто сказати окремо: за всі роки постановок «Білої Ворони» саме у нас, в Рівному, цю рок-оперу ВПЕРШЕ поставили вживу – з професійним живим оркестром, а не зі співом під фонограму. Ні у Львові, ні в Києві, ні в Криму, ніде раніше ніхто не спромігся поставити цю рок-оперу ось так повноцінно – з оркестром, хором і музикантами. Насправді, це величезне досягнення нашого академічного театру, нашого оркестру і Диригента. Досягнення, яке, навряд чи хтось зможе скоро повторити.
[media=51230]
Саме з оркестром пов’язане ще одне дуже сильне режисерське рішення – витягти музикантів з оркестрової ями й розташувати їх у глибині сцени. Це «несподівано» дозволило заповнити й оживити усю фактуру сценічного простору: і по вертикалі, і по ширині та глибині. Фотографії, зроблені зблизька, цього, можливо, не передають, але, якщо дивитися з зали, то перед глядачем постійно постають масштабні "живописні" полотна. Зі своєю внутрішньою композицією, енергією, логікою та кольоровим вирішенням. Періодично Диявол (у червоному) чи Жанна (у білому), чи Війна (червоно-чорна) піднімаються до Диригента. Виникає невелика додаткова пляма десь в глибині сцени. Але іноді саме ця пляма й вирішує – все.
Хореографічні та пластичні рішення у цьому спектаклі взагалі – знамениті. Індивідуальні та групові. Виглядає, що Хореограф, так само, як і режисер, не лише мав власне бачення (часто надзвичайно несподіване), але й дав змогу акторам показати себе і все, на що вони здатні.
Актори ж показали вищий клас. І в лазінні по риштуванню, і в акробатиці, і в танцях, і в співі, і в грі. Грали дуже добре, усі. Навіть у невеликих ролях кожен відпрацьовує якісно, виразно, на повну. І, коли правда, що свого піку будь-яка вистава набирає лише після 10-15-ої постановки, то залишається тільки гадати – що ж побачать глядачі у березні-квітні.
[media=51219]
До речі, це головне, чим відрізняється наш Театр від театрів Бродвею. У Нью-Йорку квиток на постановку нашого рівня коштував би 100 доларів. Не менше. І виставу цю давали б безперервно щодня упродовж кількох місяців. Або кількох років. Допоки б на неї йшли люди.
{{8))
У Рівному цінова політика значно гуманніша, але й «Білу ворону» даватимуть не щодня. Як і «Поліанну» – ще один сюрприз цього театрального сезону, який дозволяє київським метрам стверджувати, що на сьогодні «театральна столиця України знаходиться – у Рівному».
[media=51213]
НА КОНЯ
У нашій «Білій вороні» є камуфляжі та прямі алюзії на ситуацію в Україні, однак, усе це зроблено майстерно, без перебору. Алюзії ці кожен може читати по-своєму. Мені найбільше сподобався «народ», який спочатку є «натовпом», але, дякуючи Жанні, починає вигукувати, що «Свобода робить із натовпу – народ». Так от саме цей звільнений «народ» і запихає далі Жану д’Арк на ешафот. Біснуючись, як несамовитий.
[media=51217]
Ну, і кілька слів про подружній дует Ніколаєвих. Нам то здається, що ми кращі за інших, і ніколи б так із Жанною не вчинили. Але ще Шопенґавр зауважив, що у виставах негативні персонажі людям западають в душу (і насправді – подобаються) значно більше, ніж герої позитивні.
[media=51229]
У «Білій вороні» позитивний герой один – Жанна. Негативних багато, але мені, як і всім, найбільше сподобалися неймовірний Блазень/Диявол та феєрична Війна. Припускаю, що Ніна воліла б зіграти Жанну, але Режисер ухвалив правильно, і Ігоря теж його роль розкрила надзвичайно сильно.
Одним словом, усі молодці. Усім -- приємного перегляду.
М. Кульчинський
PS
Стосовно ж Юрія Рибчинського, то його приїзд до Рівного очікується на 24-те січня. Того дня глядачі вистави зможуть почути думку Метра про постановку у Рівному -- особисто.
[media=51454]
Радіо Трек: НОВИНИ