Лялькарка з Рівненщини створила мам маленьким сиротам із США (ФОТО)

Майстриня із Вараша

Можливо, ви чули вже про цю історію. Вона дуже пасує до Різдва та Нового Року.

Днями про неї написав «Високий Замок».

Далі авторський текст Наталії Кравчук.

Ця зворушлива історія розпочалася далеко від нас — за океаном, у США. А продовження отримала завдяки майстрині з Вараша Рівненської області Ірині Ладюк.

Вона створила маму маленьким сиріткам, які вже двічі втрачали неньку, — і рідну, і названу.

Завдяки цій відомій лялькарці тепер кожна з них має «свою» маму, яка може і обійняти, і схилитися над ліжечком, як ангел-охоронець…

Коли нарешті завагітніла, дізналася, що хвора на рак
 

Джеймс завжди мріяв про велику сім’ю — про домашній затишок та дитячий сміх, що лунатиме навколо нього з дружиною. Яким гарним у них з ко­ханою було весілля! Т

а мрії про діток невдовзі по­чали розбиватися об реальність. Бо минали роки, а Господь малечею їх все не обдаровував.

Через багато літ сімейного життя пара зважи­лася стати батьками для чужих дітей. І невдовзі у їхньому домі з’явилися дві чудові донечки — Емма та Елла. Маленьким красуням — одна світловолоса, інша чорнява — було вже по п’ять рочків, та назва­них батьків вони швидко почали називати «татом» і «мамою».

Світлини того часу засвідчують: сім’я була дуже щасливою! Здавалося, що більш радіс­ного моменту в житті годі чекати. Та він невдовзі на­став: кохана зізналася Джеймсу, що вона… вагітна.

Однак ті зимові свята, попри неймовірну новину, видалися сумними. Адже під час чергового огляду у лікаря у жінки виявили рак. Їй пропонували пере­рвати вагітність і думати про себе. Та вона виріши­ла боротися за своє дитя.

Відтоді серед нових світлин почали з’являтися особливі. З них, ніби на зло долі, усміхалася жінка з животиком, але… без волосся. Хімія робила свою справу, а мама — свою: вона не давала вбити життя, що народилося під серцем.

Відмовилися від усіх інших подарунків
 

Маленька Дженні ще змогла пригорнутися до маминих гру­дей, відчути тепло її вуст, ритм люблячого серця та жар соло­них сліз. А потім неньки не ста­ло… І залишився Джеймс сам з трьома сиротами на руках.

Крихітці не мусив ще нічого по­яснювати, а з Еммою та Еллою порозумітися було непросто, адже маму вони втратили уже вдруге.

— Джеймс з тих чоловіків, що не бояться труднощів, — роз­повідає Ірина Ладюк. — І він чу­довий батько. Стільки часу він присвячує своїм донечкам — далеко не кожна мама на таку самопожертву здатна.

А звів її з цим американцем лист, що надійшов на електро­нну скриньку. Джеймс попро­сив пані Ірину… створити його донечкам маму.

— Він написав: «Я запитав у дітей, що вони хочуть на Різд­во. І вони відповіли, що їм не треба ніяких подарунків, тіль­ки маму. Ви мені допоможе­те?» Хіба можна було не пого­дитися.

Ірина Ладюк — майстриня з ім’ям. Її авторські портрет­ні ляльки є у приватних ко­лекціях по всьому світу. Вона виготовляла різні замовлен­ня — школяркам-подружкам, які дорожать своєю дружбою (максимально схожим відтво­рює не лише обличчя, а й одяг), жінці-модниці і дамі, яка колек­ціонує ельфів.

У кожної робо­ти — своя історія. Але таке зво­рушливе завдання, яке ставив перед майстринею Джеймс, бралася виконувати вперше.

— Це мали бути три мами, для кожної донечки — своя. Аби дівчинка могла обійняти її, по­садити біля свого ліжечка. Я запитала у Джеймса, чи мо­жуть вони трішки відрізнятися, адже не роблю копії.

Він від­повів: «У мене троє дівчаток. Вони теж різні. То не страшно, як і ляльки-мами у них будуть відрізнятися». Обидві бабусі були кравчинями

Джеймс надіслав лялькар­ці серію весільних знімків. Пані Ірина вловила не лише емоції, що переповнювали наречену у цей день, а й особливості її вбрання. І розробила три мо­делі.

Коли «мами» були готові, сфотографувала і відправила знімок татові дівчаток. Той був у захваті! І хоча пошта не всти­гла доставити ляльки до Різд­ва, яке святкують в Америці 25 грудня, їх принесли у дім си­ріток якраз на Новий рік.

Іри­на бачила на відео щасливі об­личчя Емми та Елли, коли вони розгортали пакунки і вигуку­вали: «Мама!». І на її очах від розчулення з’явилися сльози. А до крихітної Дженні тато сам притулив «її неньку».

— Коли я отримую такі від­повіді, це для мене найкраща оцінка. Хочеться ще і ще тво­рити, — зізнається Ірина Ла­дюк.

Коротке відео. Ірина розповідає, що навчилася створювати ляльок... з інтернету

До речі, обидві її бабусі були кравчинями, одна навіть об­шивала колись кілька сіл!

Сама Ірина теж колись моделювала одяг. І хоч вивчилась на еконо­міста, у цій сфері себе не зна­йшла.

Зате талант проявився у творчості! Її ляльки — непо­вторні, оригінальні, дивовиж­ні! І вони «живі». Бо ще один авторський винахід — створен­ня лялькам «суглобів» з камін­ня. Тож вони справді танцюють ніжками і обіймаються.

Пані Ірина тримає зв’язок з американською родиною.

Ра­діє успіхам дівчаток, із захо­пленням спостерігає за тією турботою і любов’ю, яку ви­промінює до своїх донечок тато.

Він усьому намагається дати раду. І не втрачає надії, що таки мама — справжня, до­бра, щира — ще з’явиться у їх­ньому житті.

P.S.

До речі, родом Ірина Ла­дюк із Радивилова, але зараз живе у Вараші. Більше про неї та її творчість ви можете дізнатися на сторінці майстрині у Фейсбук.

Радіо Трек: НОВИНИ