Футболять – зате платять по 500 євро: українка розповіла про свої поневіряння у Німеччині

Здається, явище діджиталізації цій країні невідоме

Лейла Агаєва, українка у Німеччині, розповіла для РБК-Україна про забюрократизованість у цій країні та відсутність онлайн-сервісів.

Про «Дію» тут можна і не мріяти

Потрапивши до цієї країни, українські біженці щиро дивуються тому, що в Німеччині майже повністю відсутня діджиталізація, документи треба надсилати у паперовому вигляді поштою, відповіді на запитання треба чекати місяцями, а анкетні дані у місцевому Джобцентрі можуть переплутати або загубити.

При цьому тут українцям надається соціальне житло, яке повністю оплачує держава, Німеччина має найвищі грошові виплати біженцям серед всіх країн, що надають притулок українцям (близько 502 євро на місяць на одного дорослого), наявність безплатного медичного страхування та високий рівень медицини, безкоштовна освіта.

Лейла згадує, як, вже оформивши банківську картку, вона хотіла отримати змогу користуватися нею в інтернеті та через Apple Pay. Для цього треба було окремо оформити онлайн-банкінг. Це чомусь неможливо було зробити прямо у відділенні банку. Необхідний запит неможливо зробити електронною поштою – лише у паперовому вигляді.

В результаті, незважаючи на те, що в той день я була у відділенні банку, можливість платити в інтернеті я отримала лише через тиждень, коли паперовий лист нарешті дійшов.

Схожі ситуації траплялися з дівчиною і у Джобцентрі, через який вона намагалася знайти роботу і де різні співробітники надавали їй різну інформацію, для виправлення якої надалі знадобилися місяці.

Ще одним стресом для дівчини стало оформлення посвідки на проживання.

Найбільше стресу було зі здачею відбитків пальців. 17 червня нам на пошту надійшов лист наступного змісту:

 

Приїжджайте 17 червня о 12:00 в сусіднє місто задля здачі відбитків пальців. Побачили ми його, як на зло, вже після 12:00 і вочевидь до сусіднього міста доїхати аж ніяк не встигали.

Я одразу ж почала обдзвонювати всі можливі установи з питанням, що ж нам робити далі. Декілька днів до них банально неможливо було додзвонитись. Коли ж це мені врешті вдалося, мене почали відфутболювати з одного телефонного номера на інший, ніде не даючи конкретної відповіді. Зрештою, все, що я отримала: «Чекайте, поки вам надійде запрошення на наступну зустріч» (так воно і не надійшло), - згадує біженка.

Наступні декілька місяців складалися з щоденного обдзвонювання й обходів всіх, кого можна. То вони не знають, де здавати відбитки, то вони знають, але ця установа закрита в той день, то в них відпустки, то апаратуру перевезли на інше місце і ще не налаштували.

Поки з’явилася можливість все ж таки потрапити, куди треба, я вже жила в новому місті й оформляла все це з нуля.

З подібною плутаниною українка зіткнулася і при подачі документів на вступ до навчального закладу. Свою розповідь вона резюмувала:

Звичайно, все це зовсім не означає, що Німеччина погана країна для переїзду під час війни. Більш того, подібне трапляється не тільки в Німеччині.

 

Для нас це просто незвично, адже за останні кілька років ми звикли до максимально спрощених процедур.

У коментарях до матеріалу українці висловили свої думки з приводу описаного:

Радіо Трек: НОВИНИ