«Будьте гідними ранкового сонця»: історія про загибель Івана, який повернувся з Весілля

Розказує Катерина

Катерина Галушка це відома госпітальєрка, коханий якої загинув у Маріуполі. Сама ж вона продовжує витягати поранених і загиблих із зони бойових дій.

При цьому Катерина відома своїми історії, що їх вона викладає в Twitter.

Ось одна з них:

Ми з Мішою та Ешлі стоїмо в підвалі на КСП на Авдосі. Чекаємо дозволу рушити забрати тіло. Ще одне тіло... І розуміємо, що щось не так.

 

Помітила, що поведінка командира та інших була не такою як завжди, коли з'являвся ще один загиблий.

 

«Блять. Пиздець. Він же тільки ось повернувся після весілля».

 

Куля в потилицю. Хоча ще за день до цього ми бачили його на РОПі й він був живий, говорив, курив.

 

Ми поїхали забирати його тіло у чорному мішку. Знаєте,  у них якийсь специфічний хімозний запах. Ми передаємо мішок нашому медеваку.

 

Я підходжу до Роксі й кажу на вухо: «Уявляєш, він тільки вчора з відпустки повернувся, тільки одружився…» А сьогодні він лежить мертвий, розумієте?

 

Роксі не наважилась в машині відкрити мішок. Вона була наче десь далеко, а в голові лише ті мої слова про весілля.

 

Коли медевак приїхав на точку, де залишаємо тіла, Роксі стала на коліна, відкрила і викрикнула: «БЛЯТЬ, ПОДИВІТЬСЯ!».  

 

Загиблий лежав у вишиванці, такій красивій, він носив її часто судячи з фото й можливо навіть вірив, що то його оберіг. Броню перед тим зняли та лишили на КСП. Роксі дістала з кишені його телефон, а там – закохана пара на заставці.  Дістала обережно загорнутий у два файлики дитячий малюнок...

 

Потім мені писала дружина Івана Дребота, ми з нею говорили про те що сталося, про те як вони познайомилися під час її приїзду як волонтера. Вона залишилась в Авдіївці задля нього... Була поруч в останній день. Я знала її біль, дуже добре знала.

 

Я не забуваю цю історію. І Роксі не може забути. Неможливо забути те, як вкрали життя у чоловіка, який тільки день тому повернувся на передову після весілля, після відкриття дверей у нове життя, якого він прагнув.

 

Не знаю чому розказую цю історію. Може тому що вона занадто закарбувалась своїми символами, знайомим мені болем втрати. І цією вишиванкою. Будьте гідними.

 

Роксі каже «Будьте гідними ранкового сонця».

 

Мені подобається ця фраза... Нагадує що сонце я бачу лише завдяки таким як Іван.

Радіо Трек: НОВИНИ