Дітоподібні чорні тувинці ввергли в паніку білих німців під Рівним (16 ФОТО)

І погнали їх аж до Луцька (АК)

Ви, можливо, забули, але сьогодні день визволення Рівного від німецько-фашистських загарбників.

Безперечно, в наш час масової переоцінки цінностей багато що в головах людей змінюється.

Напевно, сьогодні серед нас є чимало тих, хто вважає період німецької окупації не таким вже й страшним.

Хіба трошки гіршим, ніж благословенний  період «за Польщі».

Тобто, період польської окупації Західної України, коли саме словосполучення «українська мова» було забороненим.

Тож наша тогочасна «українська гімназія» в м. Рівне офіційно називалася «Руська гімназія».

 

Саме не «російська», бо така теж була, а «РУСЬКА».

 

Головне, щоб не українська.

Або ще був цікавий випадок, про який теж говорили  в Рівному за часів польської «belle époque» , коли українського священика запрягли у бричку.

Священик був з-під Рівного, о. Євгеній з Дермані. Його запрягав у бричку, бив нагаєм і змушував возити себе по колу на очах у інших начальник польського концтабору «Береза Картузька».  

 

Концтабору, створеного польським режимом Пілсудського спеціально для українців.

Священик той просто виявився батьком синів, які свого часу започаткували школярську організацію ОУН.

У тій самій українській гімназії Рівного, що мала назву «Руська».

І от тепер, перебуваючи у тому ж самому концтаборі, вони мали дивитися, як їхнього батька – українського священика – польські наглядачі запрягають у бричку, аби він возив по колу пихатого начальника концтабору.

 

А головне, щоб вони добре затямили, що українці для поляків завжди будуть «бидлом».

Але перенесемося від окупантів польських, до фашистів німецьких, які теж вважали українців недолюдьми – «унтерменшами».

Цих світлосяйних окупантів нам вигнати з Рівного допомогли, як не дивно, - низькорослі тувинці.

Діти далекої Туви, якій ми всі маємо бути вдячні.

Просто за те, що ми є.

[media=79042] Cкан-копія з календаря (увага) ще сталінських часів від рівнянина Ігоря Солоненка

Календар-довідник на 1945 рік, Українське державне видавництво, Київ, 1944р.

Зверніть увагу, як за Сталіна називають наше місто.

 

Не РОВНО, а… Рівне.

Ми ще повернемося до цього тексту, допоки ж - про саме визволення.

Усім відомо, що Рівне визволяли тувинські добровольці.

 

Мало хто знає один цікавий аспект.

Німецька армія тримала лінію фронту на Рівненщині досить твердо, аж поки тут не з’явилися низькорослі дітоподібні тувинці на своїх маленьких незвичних конях.

Для німців це був кошмар і «ад кромєшний», вони просто не могли зрозуміти, хто це і що тут відбувається.

Німці буквально думали, що їх атакують якісь діти.

 

Полчище страшенних, диких і войовничих дітей, які нічого не бояться.

Кажуть, що одним із пояснень неймовірної стрімкості тувинських атак була СІЛЬ.

Перед наступом тувинські кавалеристи обрізали коням вуха і засипали їх свіжі рани сіллю. Коні чманіли від болю і неслися вперед, незважаючи ні на які перешкоди, вибухи та стрілянину.

Ось як згадували про це самі німці:

Пленный немецкий офицер Г. Ремке показал на допросе, что «зрелище это деморализующе подействовало на моих солдат, подсознательно воспринявших этих варваров как полчища Аттилы».

 

После деражненского боя тувинцев прозвали «Der Schwarze Tod» – «Черная Смерть».

До речі, Тува тоді формально, як виявляється, не входила до складу СРСР.

[media=136237] Посутньо тувинці – це один із народів Монголії, прямі нащадки Чингіз Хана

31 января 1944 года в бою под Деражно Ровенской области кавалеристы-тувинцы на маленьких лохматых, но быстрых конях, с национальными саблями и пиками наперевес внезапно атаковали передовые немецкие части…

 

Освобождение села Деражно было первым боевым крещением добровольцев-кавалеристов из далекой Тувы, которая в то время не входила в состав СССР, а была независимой республикой.

Кажуть, психологічний ефект атаки тувинців був настільки великим, що німці відступали з-під Рівного у цілковитій паніці геть аж до Луцька, навіть не намагаючись закріпитися на якихось нових позиціях.

А маленькі тувинці переслідували їх, аж допоки не видихалися їхні низькорослі коні.

Ужас немцев был связан и с тем, что тувинцы, приверженные собственным представлениям о воинской доблести, принципиально не брали противника в плен.

 

К тому же это было первое боевое крещение 206 бойцов Тувинского добровольческого кавалерийского эскадрона.

Цікаво, що серед тих тувинських добровольців було ще й багато жінок.

Ровенско-Луцкая операция (27 января - 11 февраля 1944 года) вошла в историю как образец стремительного удара подвижных соединений и пехоты, в частности, кавалеристов.

Однак, давайте повернемося до публікації у сталінському календарі, де Рівне називається Рівним, і подивимося що там написано.

І тут

Погодьтеся, хороша штука – календарі. Раптом дізнаєшся про рідне місто трохи нового.

На завершення, ще кілька цікавих фактів про легендарних тувинців:

- Тувинцы приняли участие в освобождении 80 западноукраинских населенных пунктов.

 

- Из Тувинской Народной Республики, тогда отдельного государства, ушли воевать с фашизмом 3253 солдат. 

 

  - В боях за Ровно и Дубно погибли 69 человек.

  - С фронта из 206 добровольцев-кавалеристов живым вернулся лишь 141.

 

- Освобождение Ровенской области от немецких захватчиков началось 25 декабря 1943 года и завершилось в марте 1944-го.

 

- 12 июля 2013 года после тяжелой травмы в столице Тувы Кызыле умерла Вера Чульдумовна Байлак, в девичестве Ооржак – последняя из оставшихся в живых тувинских добровольцев.

Докладніше про тувинців читайте тут: Это было под Ровно: как воевали тувинские добровольцы

Радіо Трек: НОВИНИ