Здивує багатьох: як українці називали один одного 100 років тому?
Історія
Сто років тому в Україні відбувалися досить складні, але й цікаві процеси. В той час зокрема активно формувалася нова культура іменування та звертань.
Наприклад, у побуті переважали зменшувально-пестливі форми імен: замість «Олена» частіше можна було почути «Оленка», «Оленочка», замість «Микола» - «Миколайчик» або «Колька». Такі форми використовували для звертань до близьких, натомість в офіційних документах використовували повні форми імен.
Та просто на імена відгукувалися далеко не усі. Серед старших людей, які жили у сільській місцевості, було поширено звертання за іменем і по батькові.
Для українців у той час важливо було демонструвати повагу й шанобливе ставлення до співрозмовника.
У невеликих громадах люди часто мали додаткові прізвиська, які відображали їхній характер, професію або якусь рису. Наприклад, «Кузьма Буркун» - той, що бурчить, «Микита Коваль» - коваль за фахом.
В середовищі друзів найбільш вживаними були звертання «приятель», «приятелька», «панове приятелі», «добродій», «товариш». Як пише видання Хроніки Любарта, у той час також були поширені слова «колега» та «братчик».
У родинному колі зазвичай до членів родини зверталися: «татуньо», «неньо», «матуся», «дідусь», «бабуся», «братчик», «сестричка».
Джерело: УНІАН
Радіо Трек: НОВИНИ
