Як бідували люди за СРСР. Тепер не пам'ятають? (ФОТО)

середа, 11 вересня 2024 18:20

Якою була реальна вартість «безкоштовних квартир», «копійчаної електрики» та всього іншого

А ви знаєте, скільки реально заробляла середньостатистична радянська людина і що могла собі дозволити на ці гроші? Якщо ні – цей текст відомого білоруського блогера Максима Мировича вас точно зацікавить

«Середня» та реальна зарплата радянської людини

Колись я вже писав великий пост про середню радянську зарплату — за моїми підрахунками, вона становила близько 120-150 рублів. Таку зарплату отримували інженери, вчителі, лікарі та загалом приблизно 70% радянських громадян, пише Мирович.

Проте реальний заробіток зовсім не дорівнює середній радянській зарплаті — величезну частину зарплати у радянського громадянина віднімали та вилучали у вигляді прихованих податків колосальних розмірів.

Найцікавіше, що самого поняття «податок» у такому вигляді в СРСР не існувало, однак гроші стягувалися — саме цим коштом зводилися численні «безкоштовні» квартири, — наголошує автор.

Далі — текст автора

Як була влаштована податкова система в СРСР

Бувши закритою державою, керованою єдиною політичною партією, СРСР побудував насправді унікальну систему оподаткування. Що найсмішніше — податкова система в СРСР дуже нагадувала все інше у Союзі — коли на папері існувало одне, а насправді зовсім інше.

Що було на папері? Фанати СРСР і зараз з піною біля рота будуть розповідати вам казки про те, які невеликі податки були в СРСР — нібито простий робітник платив за ставкою 8 рублів 20 копійок з першої сотні рублів і 13% з решти зарплати — мовляв, це й був основний прибутковий податок у СРСР.

Та насправді це була лише верхівка айсбергу — і з прибуткового податку наповнювалося лише 10% радянського бюджету.

Звідки ж бралися решта 90%?

Все інше вилучалося у вигляді так званого податку з підприємств - величезні суми просто забиралися із зароблених підприємством грошей, і по суті це було також вилученням величезної частини заробітної плати - оскільки гроші для підприємства заробляли ті самі робітники, які працювали на ньому, зарплатний фонд завжди формується із доходів.

Сучасні дослідники називають це «доподатковим» вилученням зарплати — фактично, більшість зароблених робочим грошей вилучали у вигляді величезного прихованого податку, потім малювали йому невелику зарплату, з якої потім стягувався нібито «невеликий» прибутковий податок.

У совковій літературі таку крадіжку грошей у робітників описували гарною радянською новомовою, на зразок такого обороту: «Соціалістична власність коштом виробництва дозволяє державі здійснювати прямий розподіл національного доходу і коштом надходжень від соціалістичного господарства забезпечувати переважну частину доходів державного бюджету».

Тобто ви зрозуміли? Ще раз на пальцях для тих, хто не зрозумів:

вся власність, все майно підприємства належить не робітникам, а державі.
держава відбирає у підприємства стільки грошей, скільки забажає, та наповнює бюджет, видаючи робітникам подачки у вигляді копійчаної зарплати.

Що потім відбувається із заробленими вами грошима і чому їх у вас відібрали так багато — вас не стосується.

В країні безкоштовних квартир

Власне, саме з цих недоплачених робітникам та службовцям грошей і формувався державний бюджет СРСР і будувалося все «безкоштовне» — квартири, школи і так далі, причому радянська держава подавала це як якусь «милість» — наче це все будувалося не за зароблені всіма людьми гроші, а прилітало з Марса — виключно завдяки ініціативі Компартії.

Візьмімо конкретний приклад із життя, щоб наочно побачити усю нікчемність радянської моделі економіки, а також зрозуміти, чому в СРСР усі люди були жебраками. Уявіть собі робітника на ім'я Іван, який працює на московському заводі «Рубін» в електроцеху з виробництва телевізорів.

ТБ продаються дуже добре, і реальна зарплата Івана повинна становити близько 1000 рублів за вирахуванням прибуткового податку.

Що відбувається натомість?

Натомість Івану видають на руки 150 рублів, утримуючи решту 850 у вигляді доподаткового вилучення коштів — просто відбираючи гроші у підприємства та в Івана заразом.

Як все було б у нормальній країні? У нормальній країні Іван отримав би на руки 1000 рублів, заплатив із них 10% прибуткового податку. Потім Іван сплатив би медичну страховку та іпотеку — залишившись із приблизно 600-700 рублями чистого доходу. При цьому Іван мав би справді якісне житло (яке він міг би вибрати) і яке було б у нього у реальній приватній власності, а також мав би якісну страхову медицину. І в грошах був би приблизно вп'ятеро багатшим за свого радянського колегу.

А що відбувалося у СРСР? Іван отримував на руки 150 рублів, а решта приховано вилучені у нього 850 рублів йшли на будівництво «безкоштовних» квартир і на «міжнародну допомогу» всіляким бунтівним латиноамериканським республікам (…). У результаті Іван жив у поганій «безкоштовній» квартирі, користувався послугами поганої та убогої «безкоштовної» медицини, та ще й усе життя жив із відчуттям, що він державі лишився щось винен.

Вартість товарів у СРСР та реальні зарплати

Попри низькі зарплати, виробничі товари коштували в СРСР дуже дорого — я навіть сказав би неадекватно дорого по відношенню до таких низьких зарплат.

Середня зарплата в СРСР становила 120-150 рублів, а от якими були ціни на виробничі товари, наведу лише кілька характерних прикладів:

Пилосос «Тайфун»..........45 руб.
Чоботи жіночі на хутрі.......82 руб.
Пальто жіноче................110 руб.
Магнітофон «Днепр-12»........147 руб.
Люстра кришталева..........230 руб.
Холодильник «Минск-16»......390 руб.
Мотоцикл «Ява-250»........650 руб.
Телевізор «Юность».........430 руб.
Автомобіль «ВАЗ-21011»......6 000 руб.
Автомобіль «ВАЗ-2103».....7 500 руб.

Неважко помітити, що навіть така проста річ, як жіноче пальто, коштувала майже цілу зарплату, чоботи — більш як половину зарплати, а звичайний телевізор — три середні зарплати.

Постає питання — чому люди, які працюють на підприємстві з виробництва настільки дорогих телевізорів, так мало заробляли?

Що ж це за економіка така, куди поділися гроші?

І ось тут виникає дуже цікавий момент — якщо прийняти як факт, що радянським громадянам насправді не доплачували 70-80% зарплати (утримуючи її у вигляді прихованого податку), то все стає на свої місця — ціни в СРСР виглядали так, ніби середня зарплата мала становити 600-700 рублів.

Фактично, так воно і мало бути насправді, це закон економіки, і підприємства не могли працювати собі на збиток. Завод з виробництва телевізорів виробляв і продавав велику кількість дорогих апаратів вартістю по 400-500 рублів і мав платити робітникам високі зарплати, проте всі гроші вилучалися державою, тож радянські трудівники були просто жебраками у порівнянні зі своїми західними колегами. І ще й все життя слухали казки про те, як на «загниваючому Заході експлуатують робітників».

Замість епілогу

Навіть і не знаю, що написати як епілог. Дивно, що за радянських років ніхто не помічав цього величезного дисбалансу — виробничі товари в магазинах коштують величезних грошей, а це означає, що підприємства, які їх виробляють, — дуже багаті. Але при цьому всі, хто працює на них, залишаються жебраками, бо величезний масив грошей просто вилучається державою і розбазарюється незрозуміло на що.

Хоча багатьом пояснювати просто марно — фанати СРСР все одно твердитимуть про «копійчану електрику», «безкоштовні квартири» і найкраще у світі морозиво...