«Я не хочу!» — чому дитячий протест є нормою розвитку
Пояснення психологів
Фраза «Я не хочу!» добре знайома кожному із батьків. Вона може звучати від дворічного малюка, який не хоче віддавати іграшку, або від підлітка, який відмовляється робити домашнє завдання.
Важливо зрозуміти, що це не ознака поганого виховання чи навмисної впертості. Це природна частина розвитку. Про це пише Psychology Today.
Чому діти говорять «ні»
Діти вчаться контролювати свої емоції та поведінку не одразу. Вони потребують часу, досвіду та розвитку нервової системи, щоб спочатку почути прохання, внутрішньо з ним змиритися і тільки потім діяти.
Малюк може одночасно не хотіти щось робити і все ж таки це робити. Психологи називають це «так, але…»: «Я зроблю, але не без протесту».
Маленький протест — велике навчання
Наприклад, вихователька просить дівчинку прибрати іграшку. Дитина ховає її за спиною й обурено каже: «Я не хочу!». Дорослий у такій ситуації:
- спокійно повторює прохання;
- пропонує вибір (наприклад, покласти іграшку в ящик або на полицю);
- чекає, поки дитина «дозріє» емоційно.
У результаті дитина робить завдання, зберігає відчуття автономії, а дорослий дякує за співпрацю — навіть якщо вона не була ідеальною.
Протест у старшому віці
З віком форма протесту змінюється, але суть лишається. Школяр може відмовлятися робити завдання через втому, тривогу чи відчуття браку контролю. Ефективні стратегії:
- дозволити почати з останнього завдання;
- запропонувати допомогу без осуду;
- визнати емоції («Я бачу, що тобі зараз важко»).
Радіо Трек: НОВИНИ
