Про фемінітиви від дівчини з Могилянки, яка не хоче бути «біологинею» (ФОТО)
І «членкинею» теж
Текст цей з’явився геть нещодавно, але вже викликає «кипіння та виверження» різноманітних форумних та інтернет-вулканів.
Подаємо оригінальний варіант тексту від Yarsi Kreshana
А тепер коли пригасло трохи, скажу про фемінітиви.
- Природно фемінітиви притаманні українській мові.
- Неприродні фемінітиви це збочення і гидота настільки ж наскільки природні красиві і яскраві. Це як секс – все залежить від контексту)
- Мова це живий організм, який має свої закономірності розвитку.
- Гвалтувати мову погано, мова має відображати реальність, а не підлаштовувати реальність під штучну мову ідеології. Совкової, гендерної, феміністичної та хоч маоїстської. Якої завгодно.
Тому ні тих хто викидає природні фемінітиви, ні тих хто нав'язує штучні я в їх палкому срачі між собою не підтримую.
Мова – жива!
Дайте мові жити, от.
А далі простирадло роздумів і вражень, обережно, може вразити ваші ніжні почуття)
Звісно я не філолог, щоб говорити фахово, я просто ніжно люблю українську мову. Колись в Могилянці я жартувала, що в мене крім основного фаху ще є латентна філологія – бо зачитувалась словниками (особливо семантичним) і бігала на вибіркові спецкурси типу фонетики чи діалектології. Але системною освітою це так і не стало, я просто собі кайфувала від процесу дослідження, не менше ніж в біології. Бо мова, слово це щось прекрасне.
Тому зараз – це мої особисті враження «на слух» плюс здоровий глузд – а не наукова праця підкріплена списком літератури.
Українській мові фемінітиви як такі здавна притаманні і є в фольклорі різних часів (дивно як це можна взагалі заперечити)
Княгиня, господиня, козачка, жниця, майстриня, тощо, тощо.
І от задумавшись чим вони відрізняються від язиколомних неологізмів на позначення професій, помітила таку річ. Вони ж від діяльності походять.
Що саме РОБИТЬ ця людина – чоловік чи жінка?
Княжити – княгиня, господарювати – господиня, майструвати - майстриня, щедрувати – щедрувальниця, молитися – молільниця, жати – жниця, тощо, тощо. Вчити – вчителька, жити – жителька.
Досліджувати – дослідниця.
Яку саме ДІЮ робить ця людина, чоловік чи жінка, щоб її так назвати?
А от візьмемо мій фах, що перший, що другий. Біолог, наприклад. Чи психолог. Як і всі професії на -лог, вони походять від грецького «логос» – знання. «Той хто знає» – це таки про статичний стан або статус (мати знання), хоча знання і походять з безперервної дослідницької і практичної діяльності.
Українська мова пробувала асимілювати і перекласти ці назви професій. В деяких вийшло, наприклад «мистецтвознавець».
Життєзнавець як буквальний переклад біо-логос щось не зайшло. Ну так, бо це слово звучить як щось з ширшим значенням, прислухайтеся)
Душезнавець ака психолог – якось теж не прижилося.
Взагалі українська мова запозичення з інших мов природно обтісувала майже до невпізнанності, грецька як доволі милозвучна ще виняток.
То вертаючись до принципу «то що робити біологу» – біоложити? Біологувати? Що мені робити в лабораторії, скажіть-но???
Досліджувати? Дослідниця. Писати – письменниця. Доповідати – доповідачка. Займатися наукою? Науковиця. Експериментувати? Експериментаторка.
Але біологиня, філологиня... Чи є в цьому смисл? Знання-як-дія?
Хтось каже, що це красиво бо співзвучно як «богиня», але мені то ще більше не подобається. Так, слово «богувати» є, і позначає воно досить неприємну річ – ліплення кумира або з інших або з себе, така нахабна поведінка ніби ти божок, а всі інші чернь. Ну або нарцисизм або його споживання від інших. Гординя і все таке.
Ну і ще оскільки я християнка і «Логос» і «Слово» – є іменами мого Бога, Ісуса Христа, тому перекручувати ці корені, чи взагалі знущатися з мови має щось від святотатсва. Слово – це великий дар і велика зброя.
Тож бути людиною, жінкою, для мене набагато почесніше, ніж би обізвали якоюсь там «богинею». Таке сприйняття з чийого б то не було боку то бррр і буе. Не треба мені поклонятися і нікому взагалі з людей не треба, жодному умовному арестовичу, бо гидота це) але згортаєм ліричний відступ..
Чому так важливе питання «що робити»? От що саме робить ця жінка?
Ну, так в українській мові були й інші фемінітиви. Похідні від діяльності не самої жінки, а чоловіка. Дружина чи донька такого-то. Зараз здебільшого архаїчні, кшталту царівна донька царя.
Якщо він мельник то вона мельникОва або мельничиха, син їх буде мельниченко чи мельничук, а донька – мельниківна. Гетьманша, пані полковникова туди ж.
Але коли жінка своєю власною діяльністю славна, то ця діяльність має якось називатися.
Натомість що роблять феміністки? Вони знов-таки йдуть суто від чоловіка.
За присвійним типом. Бездумно. І меншовартісно.
Якщо він *****, то вона *****иня/иця/ка, тощо.
Автоматично.
Мовляв до будь-якого слова можна приліпити «фемінний» суфікс. Ліпиться воно чи не ліпиться – байдуже, треба і все.
І місцями виходить гра слів, а місцями і маячня.
Як із сумнозвісною «членкинею», з якої ржуть всі кому не лінь, і таки ж є підстави ржати.
Бо якщо не зводити все до суто підліткових похабних жартів, то слово «член» означає просто «частина». Частина тіла, зокрема.
В давнішій українській літературі це наприклад рука, нога, голова, язик чи спина. На позначення ж члена тіла з статевою функцією так і говорили – статевий.
А якщо це не тіло людини, а колектив, скажімо вчена рада чи журі – тоді частиною цього колективу, членом журі є окрема людина.
От я зараз дуже перепрошую за всі підліткові асоціації але від якого перепрошую, дієслова ви можете вивести «членкиня»? І який смисл?
Не частина команди, а частина-иня? От будь-як, але помітити територію якимсь суфіксом?
Мені здається так до будь-якого слова чоловічого чи середнього роду прикопатися можна.
Таке збочене, і прям таки по фройду (про заздрість до того самого чоловічого) слово могла вигадати тільки дуже дуже ущемлена і закомплексована феміністка.
А вимагати щоб це їхнє збочення вживали всі підряд, ламали собі язик і звинувачувалися у страшному гріху «сексизму» це вже комсомольство і совок.
Ну власне, лівачки вони такі, совком надихаються і без ґвалту і примусу і бюрократії свої ідеї поширювати не можуть.
Востаннє нашу мову так ґвалтували більшовики, з своїми абревіатурами: бомжами, капеесесами і даздрапєрмами. І таки ж змусили величезну кількість людей ці мовні покручі повторювати чи читати на кожній вивісці.
І що ж, жива мова незалежної України очистилась від цього всього сміття практично відразу. А за його вживанням можна розпізнати совок в голові.
Тепер сучасна комса лізе, якій так само байдуже на життя і логіку мови, аби свої ідеї втулити.
Лівачки по всьому світу намагаються змінити спершу мову, щоб змінилась реальність. Магічне мислення, але й калічення живої мови через примус.
Типу, як ґендеристи уявляють, що якщо назвати чоловіка транс-жінкою і жіночими прийменниками і оштрафувати всіх хто прикидатися що в це вірить, не схоче, то нібито він стане жінкою.
Та не стане. Реальності взагалі байдуже настільки від неї відірвані ті чи інші мовці. Слова можуть бути просто-напросто порожніми. Такими як абсурдна членкиня.
Тому видихніть будь ласка. В штучній дихотомії «за фемінітиви чи проти?» – взагалі нема смислу.
Жінки, які займаються найрізноманітнішою професійною діяльністю – існують. І назви для них теж існують, або існуватимуть, виникатимуть по ходу появи нових професій або більшої участі в них жінок. Привіт айтішницям)
Мова відображає цю реальність, природно розвиваючись.
Живий пошук слів, які потрібні для опису чогось нового – це прекрасно, це творчість і робота поетів.
Але потім ці неологізми закидаються в живий мовний простір, і або приживаються там як адекватний опис реальності, або ні. Може комусь дуже шкода любовно виплекане слово, яке «не пішло», але що ж. Не всі ідеї витримують зіткнення з реальністю.
А от штучне підганяння автоматично і бездумно до чоловічої версії професії просто тупого суфікса, ну це як чоловіку перуку і штучний бюст причепити, це не жінка, а збочена карикатура буде. Навіть якщо таким радикальним «членкиням» подобається себе так називати, це їх проблеми в голові, а не всього суспільства.
Тож руки геть від мови. Вона жива, вона прекрасна, вона і не таке бачила і переживе і оцих теж.
Але мова, слово – це ще і зброя і енергія натхнення і творчості, тож – плекайте її.
Як парость виноградної лози... Або навіть Виноградної...
PS
Виявляється, боротьбу з мовними покручами першою почала психолог Катерина Зінасс. Нижче подаємо її допис від 12 січня ц.р.
P.P.S.
Yarsi Kreshana, вочевидь, під тиском маоісток, феміністок і різноманітних форумних та інтернет «розривів», повідомила, що внесла деякі правки у свій оригінальний текст:
Радіо Трек: НОВИНИ
