У 4-річного хлопчика стався інсульт: Мама повідомила, як лікарі Рівного боролися за життя сина
На жаль, шансів не було
Новина про 4-річного хлопчика, який став донором органів і врятував життя трьох дітям, сколихнула всю країну. Це сталося 9 липня. Відомо, що хлопчика на трансплантацію у Київ терміново доправили з Рівненської обласної клінічної лікарні.
Про це ми писали тут:
Саме лікарі нашого закладу намагалися врятувати життя дитини. Але, на жаль, дива не сталося.
Тож був прийнятий варіант трансплантації органів Юрчика іншим дітям, які потребували порятунку.
Про те, що ж сталося з малюком, який став донором, повідомила його мама. Вона – анестезіологиня і має досвід роботи у реанімації. Про це напередодні повідомив кардіохірург інституту серця Борис Тодуров.
І сама мама пацієнта, у якого стався крововилив у мозок, ініціювала можливість донорства органів свого сина іншим тяжкохворим дітям. Катерина Сотникова опублікувала у Фейсбуці великий допис про свою особисту трагедію.
Зокрема, жінка написала таке:
Юра народився у Запоріжжі, де до відомих подій в Україні ми щасливо жили всією родиною. Далі вимушено змінювалися міста, країни.
А навесні цього року я з сином приїхала до міста Рівне.
Сподіваюся і вірю, що моя розповідь розширить розуміння того, що відбувається, та подарує шанс на життя ще більшій кількості людей.
3 липня з моїм Юрочком сталася біда, зла доля і моє вселенське горе. У мого здорового, життєрадісного синочка під час пробудження після денного сну стався спонтанний крововилив у головний мозок. Не було провісників, падінь, ударів головою чи будь-якої іншої причини. На жаль, таке буває, вже нема кого звинувачувати, випадок на мільйон, і він стався саме з моїм сином. Внутрішньомозковий крововилив у стовбур головного мозку… з усіма наслідками. Мої колеги зрозуміють, діагноз не розписуватиму.
Комп’ютерну томографію провели у першу ж годину. Коли мені оголосили результати, мій шок та жах я не забуду ніколи. Я все зрозуміла, як лікар, але не могла прийняти, як матір.
Саме, як мати я почала боротися за життя свого єдиного сина, шукати шляхи порятунку, транспортування, вірила та хапалася за всі примарні шанси. За кілька днів моя свідомість почала приймати реальність. А ця сама реальність за роки роботи в реанімації мені дуже близька і зрозуміла. Є неминучість, я знаю, як вона виглядає. Смерть мозку. Це лише справа часу. Що відбувається далі з тілом, точно бачила не раз.
Але існує альтернатива, далеко не популярна, не освітлена в нашій країні, для більшості за межею розуміння та сприйняття. Трансплантація. Донорство. Мого сина вже не врятувати, я це нарешті усвідомила. І розуміла, що є шанс урятувати когось іншого. У нашому випадку я сама була ініціатором, попросила допомоги колег у пошуках варіантів, куди можна звернутися.
Збоку виглядає божевіллям та дикістю.
Але так склалося, що я не лише мати, а ще й лікар. У здійсненні задуманого допомогло та взяло участь стільки людей, що боюся навіть починати писати список, щоб нікого не проґавити. Усі організаційні моменти та транспортування вирішувалися Рівненською обласною дитячою лікарнею та Інститутом серця у Києві.
Кожному, хто брав участь у цих подіях, моя щира подяка.
І так ми у Києві, в Інституті серця України. Мій маленький герой витримав дорогу. Постановка діагнозу «смерть мозку» це не так швидко і просто, як здається. Тільки після великих обстежень, констатації та вирішення всіх юридичних аспектів дозволено роботу трансплантологів.
Далі писати мені дуже боляче, але я намагатимусь якось зібрати думки. Нашого синочка проводжав в операційну весь персонал. Крізь свої я бачила їх сльози. Дякую вам за розуміння та підтримку. Ви Люди та Лікарі з великої літери, і тільки так!
Борисе Михайловичу Тодурову, Ви робите великі справи, а Вашою командою лікарів можна тільки пишатися. Серце Юра, що б'ється, в грудях Соломії тому доказ.
Я чекала до глибокої ночі результату операції. Коли мені сказали, що серце б'ється в іншій дитині, я вперше щиро посміхнулася. Серце мого сина б'ється! Пізніше я дізналася про врятованих хлопчиків з клініки «Охматдит». Рада, що хоч у цих дітей буде шанс на здорове життя.
Зранку я побачила Соломію, слухала серце. Морально я до цього була готова. А ось коли вона відразу прокинулася і покликала маму, я розгубилася. Ось і є та грань «смерть дає життя».
Мені полегшало. Моя втрата непоправна.
Тоді в понеділок увечері 3 липня мій світ впав і ніколи не стане колишнім. Але я вірю та сподіваюся, що 9 липня відродився світ у цих трьох дітей.
А тепер щодо мого «Я», яке постійно звучить у всій цій історії. Ось це «Я» складається з двох половинок: Каті та Михайла, і тільки так! Ми давно стали одним цілим. Мій чоловік це мій захист, стіна та підтримка. Ні разу він не засумнівався в моїх намірах та рішеннях, повністю довіряв моїм медичним знанням та досвіду.
І кожна наша дія була разом обдумана та узгоджена. Його сила духу – це моя опора. Він неймовірний чоловік, коханий чоловік та тато. Без його підтримки не було б цих подій, у мене просто не вистачило б сил.
Мої близькі та рідні люди, ті, хто поруч і ті, хто волею долі за тисячі кілометрів, я також ціную вашу підтримку та дякую за допомогу!
Усім миру та добра. Тільки ми самі робимо світ кращим.
Нагадаємо, пересадка серця 6-річній дитині від 4-річного донора стала першою в Україні. Також шанс на життя отримали два хлопчики, які через патології нирок і печінки були змушені жити у лікарні «Охмадит».
Редакція Радіо Трек висловлює щирі співчуття родині Юрчика.
Ви — неймовірні люди і зробили великодушний вчинок.
Радіо Трек: НОВИНИ
