Росія замовила вбивство, яке не мало жодного сенсу. Вбивця заговорив (NYT)
The New York Times
Рівне, Україна – жертва жила на п’ятому поверсі похмурого будинку помаранчево-рожевого кольору на вулиці Відінській, розташованого навпроти березової посадки. Знайшовши свою ціль, Олег Смородінов винайняв невелику квартиру на першому поверсі того ж будинку та став чекати.
Ім’я замовної жертви він отримав від двох кураторів у Москві. Під час зустрічі у кафе «Вена», розташованому неподалік від штабу ФСБ, де вони вручили йому список із шістьох українців, яких треба було ліквідувати. Отримавши замовлення, він почав хвалитися своїм друзям, що став справжнім шпигуном.
Кожній людині зі списку було присвоєно кодове ім’я – назву квітки. Хтось був «шипшиною», а хтось – «жовтцем». Іван Мамчур отримав інше кодове ім’я – «троянда» (рос. роза). Для Олега Смородінова він був ніким, електриком, який працював у в’язниці, проте куратори вважали його важливим. «У нього руки по лікті в крові», - казали вони.
Спостереження за «трояндою» не показали нічого надзвичайного. Щоранку о 7:00 він залишав свою дружину та доньку, сідав на велосипед та повертався додому о 18:00. «Як годинник», згадує Смородінов, який у вільний час попивав пиво в машині на стоянці, де літня жінка доглядала за бездомними котами.
16-го вересня 2016 року Смородінову на телефон прийшла SMS з Москви: «Сьогодні троянду зірвали. Завтра вона буде неважливою».
Він чекав на свою жертву у під’їзді, з цигаркою в одній руці та з модифікованим травматичним пістолетом (модифікація дозволяла стріляти справжніми кулями) з глушником – в іншій. «Я взяв пістолет та подумав, будь, що буде», - згадує кілер.
Коли Мамчур вийшов з ліфта, Смородін покликав його, а після того, як Іван відізвався, вистріляв у нього увесь магазин. Мамчур впав не одразу, спершу він розвернувся до вбивці та встиг сказати: «Це був не я. Я ні в чому не винний».
Смородінов втік до Москви, де куратори пригостили його вечерею в ресторані «Две палочки». За виконання злочину кілер отримав фургон марки «Мерседес», проте частину з 5000$ він так і не побачив, бо залишив зброю в Україні. Куратори запевнили Смородінова, що він може не перейматися, бо перебуває у безпеці і його ніколи не зловлять. На той час кілеру не було відомо, навіщо російським спецслужбам знадобилося вбивати Івана Мамчура, але тепер він має власні здогадки: «Це була помста. Ймовірно, це була помста».
«У них це поставлено на потік. Вони вбивають людей»
Я зустрів Олега Смородінова минулого жовтня, коли він перебував під слідством у Рівненському міському суді через два роки після вбивства. Його арештували за два місяці до того, коли він повертався в Україну, щоб здивувати свою колишню дівчину на день народження. Це була помилка, оскільки саме дівчина навела слідчих на вбивцю.
«Він вбив людину і мусить понести за це покарання», - повідомила вона журналістам.
Коли я [журналіст NYT] потрапив до рівненської в’язниці, охоронці конфіскували в мене навіть шарф, оскільки боялися, що Смородінов ним мене задушить. На фото він виглядав загрозливо, проте в тюрмі 51-річний ув’язнений, за власними, словами виглядав «як дід». Він ніколи не був офіцером розвідки (принаймні так він говорить), але служив у флоті СРСР та декілька років поліцейським. Значна частина його життя була пов’язана з криміналом, він відсидів у в’язниці за хабарі та вимагання, а коли перебував на волі, займався торгівлею людьми.
Затриманий намагався переконати мене та слідчих, що став жертвою маніпуляції зі сторони кураторів, які вийшли на нього завдяки зв’язкам, які Смородінов налагодив під час військових виставок у Москві (до російської столиці він перебрався у 2015 році після поранення під час боїв на Сході України). Людина близька до угрупування «Вагнер» сказала, що шукає людей, готових воювати в Сирії на стороні Асада.
«Я дійсно хотів полетіти до Сирії, стріляти, воювати, заробляти гроші».
Проте сирійський напрямок не спрацював, натомість його познайомили з двома кураторами - Максимом та Філіпом. Смороднінов зрадів роботі: «Я думав про свою пенсію, пропрацювати декілька років, а потім піти у відставку».
Приїхавши до Рівного, він вважав, що його єдиним завданням буде спостереження за ціллю. А саме вбивство мали виконати так званні «ліквідатори».
«Ліквідатори діють за принципом того, що вони й не існують зовсім. Вони працюють один день або декілька годин, як тільки робота виконується - вони їдуть до наступного міста».
Під час перебування в Рівному напарник Смородінова, Костя (Костянтин Іванов) передав йому два пістолети (один з глушником), які вони називали «лійками» (продовження теми з квітами).
Вбивця заявляє, що він тиснув на курок, але думав, що все це була просто постановка, вважаючи, що у нього в магазині можуть бути «холості» набої. Начебто таким чином мали перевірити його лояльність.
«Я підійшов до нього [Івана] і кажу "вставай". «Це не тест», - він відповів мені, тоді-то я й зрозумів, що це був не тест».
Захист не надто переконливий. Як зазначив лідер злочинного угрупування, в якому в 2000-х перебував вбивця – Олександр Гат’ятулін, Смородінов належить до людей, які готові йти на великі ризики, не надто задумуючись про наслідки.
Гат’ятулін сказав, що за декілька тижнів до вбивства Смородінов прийшов до нього з дружиною та заявив, що став лейтенантом КГБ та працює в Україні на спеціальній місії.
«Ми засміялися, ніхто не сприймав це серйозно. Потім сталося вбивство Мамчура, і я бачу, як він постить фото Мерседеса в соцмережах, я тоді ще подумав «де в нього могли взяти гроші на авто?» Гадаю, після того, як співробітники КГБ зустрілися з ним, вони зрозуміли, що він ідіот, яким можна скористатися».
Хоча офіційне слідство концентрувало свою увагу на Мамчурі, вбивця говорив про список із шести людей. Його першим завданням було визначити місце перебування усіх їх, а вже після того йому дали наказ відправитися у Рівне.
Як не дивно, їх поєднувала не війна на сході, а інший конфлікт, що розпочався у 2008 році. За декілька років до його початку Україна таємно продала Грузії систему ППО, яка дозволила грузинам протидіяти російській авіації. Росія вважала, що, окрім обладнання, під час конфлікту діяли й українські військові спеціалісти.
«Партія регіонів», що на той час перебувала в опозиції до влади, розпочала розслідування, в ході якого було опубліковано імена українських військовослужбовців, які, начебто, були причетні до грузинського конфлікту. Одне з імен було у списку Смородінова.
Окрім цього, там було двоє людей, чиї імена «світилися» у книжках російських істориків.
Ще одна людина зі списку офіційно була у Грузії (деталі перебування невідомі), п’ята людина повідомила журналістам NYT, що перебувала у Грузії, але заперечувала своє втручання у війну.
Іван Мамчур був третім у списку, його ім’я було виділене зеленим маркером. Спершу українська влада відмовлялася повідомити мені те, що він був у Грузії, його дружина не вийшла зі мною на зв’язок, проте його співробітник у в’язниці Сергій Климчук повідомляв, що Іван добре відгукувався про час в Грузії та про боєготовність грузинської армії.
Згодом влада таки підтвердила його перебування у країні, проте зазначила, що ані він, ані інші військові участі у збройному конфлікті не брали.
Сам Смородінов усвідомлює, що його, вірогідно, визнають винним. Він ніколи не каявся у вчиненому, ба навіть визнає, що якби його не впіймали, то він і далі працював би «по списку». Він сподівається, що його обміняють на когось з українських в’язнів в Росії.
Як зазначили у поліції, «Він не усвідомлює, що нікому не потрібен, його списали, на жаль, у нашого ворога є ще багато таких людей у запасі».
Ви прочитали майже повний, але дещо скорочений переклад
Радіо Трек: НОВИНИ
