Повний текст новорічного звернення президента України Володимира Зеленського (ФОТО/ВІДЕО)

21-хвилинне звернення Президента України з нагоду 2022 Нового Року, напевно, сподобалося багатьом його прихильників та залишило розчарованими – багатьох, хто Зеленського не підтримує.

Звернення мало «вибити сльозу» і багато людей плакало. Навіть в кадрі.

Концептуально ж Зеленський

  • Усім дякував і всіх хвалив (окрім ІТ-ішників);
  • Пообіцяв підвищення зарплат вчителям у наступному році;
  • Знову підняв тему олігархів;
  • Дав зрозуміти, що планує повернути Донбас і Крим;
  • Це станеться, коли у нас зникне «розмежування в голові»
  • Назвав Британію нашим стратегічним партером.

Новорічне привітання президента України Володимира Зеленського 2022: повний текст

Дорогі українці! За декілька хвилин настане Новий рік.

Традиційно у цей вечір всі збираються за столом усією родиною, кличуть гостей, дивляться новорічне привітання президента. А президенти спочатку трішки жаліються, потім трішки більше виправдовуються, але загалом хваляться про те, що було зроблено. Але цей рік - він особливий. Рік 30-ліття нашої Незалежності. І тому цьогоріч буде інакше.

Застілля ніхто не скасовує. Без цього в нас в Україні - ніяк. Але головне - я буду говорити не про те, що було зроблено, а про тих, хто це зробив. І не тільки цього року. Хто весь час незалежності будує і творить Україну - наші люди, звичайні громадяни. Хоча ні. Наші надзвичайні люди і громадяни України.

Ті, хто для порятунку одного немовляти здіймаються в небо, щоб на землі пролунало одне: «Дякую!».

Ті, хто здіймає в небо «Мрію», щоб доставити вакцину у десятки країн, аби на планеті пролунали мільйони: «Thanks!», «Danke!», «Merci!», «Grazie!».

Ті, хто щодня спускаються під землю, аби нам було світло і тепло.

Ті, хто щодня працюють на землі, аби нам було ситно і смачно.

Ті, хто плавить метал, і ті, хто будує з нього мости, що єднають нас, єднають Україну.

Наші вчителі, хто став героєм, десятки років навчаючи діточок законам фізики. І ті, хто попри всі закони фізики багато років щоранку долають пішки кілометри до школи у звичайному карпатському селі. Ті, хто навчає дітей з інвалідністю, аби у них не було перешкод і вони не відчували себе гіршими від інших.

І той, хто не бачить перешкод і стає найкращим абсолютним десятиразовим паралімпійським чемпіоном. Це всі наші спортсмени. Ті, хто на усіх континентах планети доводили, українці стрибають вище, плавають швидше, стріляють влучніше і є сильнішими за інших, за будь-кого. Ті, хто підіймав угору наш прапор на п'єдестал у променях слави. І ті, хто увесь цей час стоять у тіні. Це твій перший тренер, хто з самого дитинства казав тобі: «Терпи! Вставай! Через »не можу«, через »ще трохи«, до кінця - і ти будеш чемпіоном, щоб колись сказати: »От бачиш, а я ж говорив тобі".

Скриншот з відеозвернення

Ті, хто цьогоріч зробили мільйони щеплень.

Ті, хто вперше зробили унікальні операції з трансплантації печінки, легень, серця, і завдяки кому хтось знову може жити, знову дихати і знову любити.

Ті, хто не робить унікальних операцій, але є прикладом для сотень, абсолютно всіх медиків, хто працює 20 років медсестрою у дитячій поліклініці і 20 років каже: «Це не боляче. Це - як комарик вкусить. Ти точно одужаєш!». Цьогоріч каже вже дорослим: «Так, я теж вакцинувалася, це безпечно».

І лікарі, наші лікарі, які залишилися на сході нашої держави, залишилися вірними клятві Гіппократа. І коли у всій лікарні їх залишилося четверо, вони під обстрілами зробили сотні важливих операцій.

Та ті, хто всі ці 30 років у декреті і є мамою для 19 діточок.

І дівчина, яка після смерті батьків стала мамою для 10 братів і сестер.

І наші діти, які перемагають у міжнародних олімпіадах і конкурсах, чиї малюнки прикрасять унікальний космічний апарат, що вивчатиме Юпітер.

І звичайна дівчинка, чия відвага врятувала чотирьох братиків і сестричок.

І той, чия небайдужість врятувала півтори тисячі людей і у їхніх жилах тече його донорська кров.

Ті, хто малює, хто співає, хто танцює, хто пише для України. Пише романи, пише вірші. Ті, завдяки кому є українська культура.

І ті, хто робить винаходи і відкриття.

Ті, завдяки кому є українська наука.

Ті, хто щоранку везуть Україну на роботу трамваєм, тролейбусом, у метро. Це наші водії, звичайні люди, ті, хто прокидається першим, хто лягає останнім, хто не спить усю ніч, і навіть у Новорічну ніч. У пожежних частинах, у лікарнях, у поліцейських відділеннях, на Південному полюсі, на нашому кордоні, на фронті. Всі ті, хто зараз на чергуванні, аби ми з вами могли бути тут за столом. Всі, кому ми щиро дякуємо.

Скриншот з відеозвернення

Ті, хто сім років тому втратив свій дім на українському Донбасі, але не втратив свій дух і підкорив сім найвищих вершин на семи континентах, ставши першою жінкою в Україні, яка це зробила.

І ті, хто не втратили гідність і говорили правду в Криму, за що втратили свободу. Їхні рідні, хто не втрачає надію. Надію, що вони повернуться додому.

Це й ті, кого ми не забудемо. Ті, кого з нами вже, на жаль, немає. І ті, завдяки кому ми й досі є. Ті, хто захищає Україну від 2014 року і до сьогоднішнього дня, зберігаючи вірність присязі, за обов'язком служби і відчуваючи поклик серця, за доброї волі захисники і захисниці України, Герої України, які вісім років боронять наші кордони і захищають їх на суші, у воді, в повітрі, на передовій, у тилу ворога, через снайперський приціл, представники різних родів військ і єдиного козацького роду.

Як і всі громадяни України - відважні та відповідальні, неординарні та небайдужі, волелюбні і дуже працелюбні. Мільйони вас, що разом є одним великим «Ми». Наскільки великим, що в світі немає будівлі, де можна було б зібрати всіх. Тож лише частинка наших великих громадян України сьогодні перебувають тут. Нарешті вас побачать всі. Нарешті Україна познайомилась між собою. І нарешті я можу особисто сказати всім вам, кожному, кожній - дякую!

Новий рік - це свято, коли вся родина за одним столом, а сьогодні вся країна за одним столом. Ми прожили цей рік разом і проводимо його разом. І цей рік був різним. І були речі, які хотілося б забути. Але були й ті, які в колі рідних та близьких хочеться пригадати. Як круто виступали наші спортсмени на змаганнях у всьому світі. І на диванах у всій країні виступали сльози у нас на очах. Як ми раділи кожній медалі наших олімпійців. Здається, здобували кожну медаль разом - бігли поруч з ними, перепливали басейни і боролися разом із Беленюком. Як всі жартували, що вперше політик, народний депутат не вивозить, а привозить золото до України.

А як ми вболівали за наших паралімпійців - 98 медалей! 98 медалей кажуть про одне - що вони не люди з інвалідністю, а вони герої з надможливостями.

А як ми билися разом з Усиком проти Джошуа! Чотири пояси! Абсолютний чемпіон світу!

А як ми вболівали за нашу збірну з футболу на Євро. Вона об'єднала нас всіх і зробила щасливими наших виробників заспокійливого. Україна серед топ-8 найкращих у Європі. І це звучить круто! І в 1/4 фіналу ми програли Англії. програли тільки тому, що наші хлопці не хотіли зіпсувати відносини України зі стратегічним партнером.

А як ми відзначали цього року День Незалежності! Ви пам'ятаєте? Ми святкували цей день майже тиждень, тому питання: «Пам'ятаєте?» не риторичне. 30 років, понад 100 лідерів-представників держав з усього світу на нашому Майдані Незалежності. І непартнери України. Кожен, хто прилетів розділити з нами радість, став другом України. А кожен, хто бачив парад нашого війська, «Мрію» над Хрещатиком, став фанатом України.

Але найголовніше - ким стали ми: ще більше закоханими в Україну і більш впевненими у собі, більш дорослими. Нас нарешті об'єднало не лихо, а свято. Ми вчимось єднатися. Вчимось єднатися не проти когось, а за себе. Вчимось поважати один одного і самих себе. А тому ми не чекаємо, поки світ вирішить наші проблеми, і хтось поверне нам нашу землю за нас. А збираємо світ задля звільнення Криму. Тож як гучно цього року пролунало: «Крим - це Україна!» голосом не тільки України, а ще 46 учасниць Кримської платформи. Ми можемо сказати, ми повернули Крим у світовий порядок денний, щоб колись могли сказати: «Ми повернули Крим в Україну».

І як важливо повернути всіх полонених. Всіх!

Як гучно пролунала Україна на «Євробаченні», на музичній арені. Скільки ми наробили там «Шуму».

І як тихо, без зайвих слів і вагань, професійно, мужньо наші військові розвідники врятували тисячі людей в Афганістані. Весь світ аплодував їм стоячи.

А як ми налякали олігархів. Вперше. Вперше вони бояться закону, одного закону. І настільки бояться, що лякають всіх нас. Лякали, що ми замерзнемо, але ціни на газ для наших громадян не зросли. І це факт. Лякали, що будемо ми голодні, а ми вперше зібрали понад 100 мільйонів тонн урожаю. І це рекорд для незалежної держави. До речі, зібрали на землі, яку мали вивезти вагонами. Принаймні, нас так лякали. Але ринок землі запустився, мільйони українців стали реальними власниками своєї землі. Це відзначають всі наші міжнародні партнери. І саме ті, про яких лякали, що вони від нас відвернуться.

Нас лякали всередині країни, лякали зовні, але будь-яка армія по той бік кордону нас не лякає, бо неабияка армія по наш бік кордону нас захищає. І я радий, що сьогодні вони мають найбільший бюджет в історії України. І так було, до речі, минулого року, і позаминулого року, так буде завжди. Але для мене це не перемога, а це норма. Так було просто тому, що так має бути. Це не просто про грошове забезпечення, а про гідне ставлення. Не про матеріальні, а про людські цінності, бо гріш ціна життю держави, яка не захищає тих, хто захищає її ціною життя. Я радий, що ми вперше будуємо для військових літаки спільно з «Антоновим», флот - спільно з Британією, дрони, корвети - спільно з Туреччиною, а ракети будуємо самі.

Але головне - ми будуємо справедливість спільно з повагою. Ми не забули своїх ветеранів. І в наступному році вони забудуть слова «квартирна черга». І фото з побратимами, разом з якими боронили власну землю, повісити у власному житлі зможуть всі ветерани війни на Донбасі. А одразу за ними - всі наші військові. І я вірю, це буде фото з мирного Донецька, Луганська, Криму.

Ми не забули своїх добровольців. Тисячі отримали статус учасника бойових дій, а один став Героєм України. Вперше, до речі, серед добровольців. Хоча вони і всі, хто захищає Україну, для нас - давно вже герої. І тут важливо не звання, а визнання. Ця нагорода - не про державну політику, а про державну порядність. Ми не пишаємось тим, що нарешті ми це зробили. Ми соромимось того, що це не було зроблено досі.

І цього року ми старалися, аби замість багатьох таких досі «нема» українці могли сказати нарешті: «Є!». Про різні речі, у різних регіонах України. Щоб люди в Запоріжжі могли сказати: «Нарешті є міст». У Дніпрі, Миколаєві - «Нарешті є траса!». Нарешті новий аеропорт - в Одесі. Нарешті з'являється «держава в смартфоні». Нарешті з'явиться економічний паспорт у наших діточок. Нарешті є дорога. «Дорога», - могли сказати всі ми в усій Україні.

«І нарешті у нас нормальна зарплата», - змогли сказати наші лікарі. У новому році, тобто через декілька хвилин, вона зросте вдвічі. Це ще не та сума, якою можна пишатися. Але вже не та, за яку дуже соромно. Дуже.

Ми не можемо, на жаль, сказати цього року те ж саме про наших вчителів. І це мій біль. Я дуже хочу, аби ми могли все це сказати наступного року. І це моя ціль.

І, на жаль, не всі наші українці хочуть вакцинуватися. Ми такі, ми українці. І це наш спільний біль.

І, на жаль, ми поки що не закінчили війну на сході нашої держави. І це моя головна ціль. Саме тому я говорю «поки що», тому що наступний рік він точно буде кращим. Я впевнений в цьому. Головне, щоб всі ви, всі ми були живі й здорові. І збиралися ось так за одним столом усією родиною, щоб поруч були всі, кого ти любиш, і те, без чого просто жити не можеш, - це сміх донечки, татове бурчання, очі дружини, посмішка сина, мамині котлетки, бабусині пиріжки, які настільки смачні, що вже не лізуть, але треба їсти, бо їх зробила бабуся. Але ж це не головне. Головне - вона жива, вона поруч. Щоб сусіди - в гості до нас з холодцем і з пляшкою, а не зі зброєю і без стуку. І щоб друзі, і щоб вони були справжні, які готові битися за тебе не у «Твіттері», а поруч. І щоб родичі приїжджали, і щоб приїжджали частіше - з Донбасу, з Криму. Але не в гості, а до себе, повертались додому. Адже всі ми - одна сім'я: і Донбас, і Крим.

И как только мы уберем линию разграничения в голове, она исчезнет и на карте.

І буде так, як має бути! В Україні! Як у пісні: «Одна калина за вікном, одна родина за столом і Україна, бо в нас іншої нема». Усього цього я хочу вам всім, дорогі українці, побажати. А ми для цього все зробимо! З Новим роком, дорогі українці!

 

Радіо Трек: НОВИНИ

Радіо ТРЕК у Telegram.
Viber: 063-734-106-4

Редакція

Ключі

Знайдено ключі, на вулиці Вербовій у Рівному біля кафе «Любава». Поверну власнику +380680393490 [media=266598]

Знайдено собаку

Знайдено собаку в районі Басового Кута, порода вовкособ.  

Знайдено техпаспорт на прізвище Сергатюк

Сьогодні ввечері у ТРЦ «Екватор» у Рівному знайшли загублений технічний паспорт на автомобіль Gelly, який зареєстрований на Сергатюка Ігоря Борисовича. Знайдений документ передали у магазин «ANDRE TAN».

Більше оголошень