«Моєму татові в Україні нарахували пенсію – 4021 грн. Моїй мамі – 3725. Судді – 390 000 гривень»
Допис, який обговорює вся Україна (АК)
Цей допис про кричущу несправедливість в Україні отримав уже понад 30 000 лайків та майже 10 000 репостів.
Не з усім можна погодитися. Тим паче, що пише фактичний утікач до Швеції, але... Подаємо, як є:
Я, дожив до історичного моменту.
Моєму татові в Україні нарахували пенсію - 4021 гривню. Моїй мамі - 3725 гривень.
А суддя нарахував собі 390 000 гривень.
І тут я зрозумів одну річ.
Я живу у Швеції, тому маю право поставити діагноз: Особливий український Стокгольмський синдром.
Людина бачить, що її держава роками може красти, брехати, призначати собі фантастичні зарплати, створювати імператорські привілеї, а пенсіонеру залишати гроші на один похід у магазин.
І потім ця сама людина бере зброю і каже:
«Я буду захищати свою країну до останнього».
До останнього чого?
До останньої гривні пенсіонера?
До останнього лікаря?
До останнього підприємця?
До останньої людини, яка ще не виїхала?
Мені дуже подобається логіка:
- Я помру за нашу Україну.
А коли запитуєш:
А що в ній наше?
- Ну… країна.
А пенсія твого батька - теж наша?
- так.
А 390 тисяч судді?
- Ну… це складніше.
Можливо, я просто чогось не розумію.
Я розумію що гра в патріотизм - це коли ти готовий віддати державі життя, але не маєш права запитати, що держава зробила з твоїм життям до цього.
В цій грі корупція - не проблема.
Це національна релігія з дуже складною системою пожертвувань.
Ти платиш.
Твій батько платить.
Твоя мати платить.
Підприємець платить.
Військовий платить.
А потім усі разом урочисто захищають систему, яка пояснює їм, чому вона не може їм майже нічого дати. І тим більше щоб хтось повернувся з фронту, щоб не почати відповідати за корупцію.
А коли хтось на це вказує, йому кажуть:
- Ти що, проти України?
Та ні. Я просто намагаюся зрозуміти правила гри.
Я правильно зрозумів що по правилам гри треба помирати за майбутнє країни і одночасно захищати тих, хто це майбутнє проїдає і просирає прямо зараз?
Це і є українська версія Стокгольмського синдрому.
Заручник настільки полюбив свою камеру, що вирішив захищати її від тих співгромадян, хто хоче відкрити двері й винести з неї корупцію.
*АК -- авторська колонка
Радіо Трек: НОВИНИ
