ON-LINE

«З Дебальцевого котла ми вийшли в крові і мізках наших хлопців», - Герой АТО В'ячеслав Мірошник

понеділок, 24 квітня 2017
Сьогодні минає два роки з дня смерті мешканця Рівного В'ячеслава Мірошника

В'ячеслав Мірошник - молодший син у батьків. Батько чотирьох синів. Дідусь одного внука. Підприємець. Добровольцем пішов в армію. Старший лейтенант, заступник командира роти. Помер у Рівненському військовому госпіталі 24 квітня 2015 року у віці 43 років від ран, отриманих у зоні АТО. 

Спогади дружини Любові Шелкович:

 

У хаті майже все його руками зроблене. Він - інженер за освітою. З “червоним” дипломом Нацоінальний університет водного господарства і природокористуванян закінчив. У роботі “горів”. Дуже швидкий був. Іду на роботу, а сусід акацію зрізав, деревину Славі віддав. Через півдня повертаюся — а Слава уже дві лавочки змайстрував: одну — без спинки, іншу — зі спинкою й обидві —не прості: з ніжками крученими. З каменю різні вироби робив, з дерева, з металу. В усьому розбирався.

Загорівся ідеєю утеплення будинків. Тоді ще ніхто не знав про це. Лінію виробничу відкрив з виготовлення матеріалів для утеплення. Це ще років з 17 тому було. Потім чим тільки не займався. У Рівному фасади багатьох будівель його руками зроблені. Це кафе “Бруклін”, “Аміго”. Дах робив в офісі “Рівнетеплоенерго”, у кафе “Мармелад”, що біля драмтеатру.

Тварин любив. Понаносить їх з вулиці, а ти, Люба, доглядай за всім. Три собаки, три коти, троє дітей спільних, риба в акваріумі. А за сомиком дуже важко доглядати. Бо акваріум вимазує. Назвали його Мармуром, бо Слава каменем займався. Йому подобалися мармур, граніт. Сам придумував, що і як з них робити.

Плов варив не тільки для сім’ї, а й на сусідів. Казан дійшов до величезних розмірів. На один вечір вистачало. Свіжину, як розділяли, то теж всім сусідам ніс. Сусідка казала: «Як треба допомога, Слава перший прийде».

Діти не мали, про що мріяти, бо він на випередження всі їхні мрії здійснював. І ролики, і приставка до комп’ютера, і автомобілі іграшкові, трансформери-роботи, велосипеди, планшети, комп’ютер – все у них було.

Усе життя російською розмовляв. Обурювався росіянам: «Ну, как можно верить в ту информационную ложь о "бандеровцах, которые жрут детей?" Це притому, що сам мав російське коріння. Його дід по татовій лінії - Мірошник - родом зі сходу, з Дніпра. А бабуся – Сєрова - розкуркулена росіянка. Були у його роду і військові. Дід Слави по маминій лінії – офіцер Іванчук, українець, репресований, бо в полоні у німців побував. Відсидів у тюрмі. З туберкульозом сюди повернувся.

Прізвиська влучні людям давав. Одного знайомого прозвав Бандерою. І так і досі його прозивають.

Ми всі відмовляли його від АТО.  Він казав: «Я не могу не пойти. Потому что там молодые ребята”. А потім знайомий хірург військовий мені каже: “Любо, він же у тебе - чоловік. Якщо так вирішив, хай робить так, як вирішив”. Приїхала його кума, взяла за барки: “Ну, чого ти туди пішов? Ти ж - підприємець, а не військовий. У тебе троє дітей. Хай би й далі допомагав військовим, як досі”. А він: “Я пішов туди, щоб вони не прийшли сюди”. 

Бус свій в АТО віддав. Казав: “Це реально те, що там треба”. Інструменти всі вивіз. Приїхав додому - а у мене ворота вивалилися, двері зламалися і нема чим відремонтувати. Але все одно відремонтував.

“Любочкою” назвав бус, який волонтери тут зібрали їм на схід. На мою честь. Я не знала спочатку. Це був “Мерседес віто”, який за зібрані волонтерами кошти переобладнали: вийняли сидіння, щоб поранених можна було перевозити. Адже ви уявити не можете, яке там все у них старе й небоєздатне з техніки! Якось телефоную йому і чую, що йому по рації хтось передає: “Любочка приїхала. Пропускати?” Я до нього: “Не зрозуміла. Що за Любочки у вас там їздять?” А він: “Ой, я й забув тобі сказати, що той бус, який ви передали, Любочкою назвали”.

Його поранили ще у вересні 2014 року. Контужений був. А після Дебальцевого котла казав: “Ми вийшли в крові і мізках наших хлопців”. Не міг ночами спати після цього. Як ведмідь-шатун ходив. Я спочатку не розуміла цього. Телефонує. Питаю: “Що це таке, що ти  щодня на посту?” “Так треба”, - відповідав. Потім виявилося, що він тільки після прийому медикаментів чи алкоголю спить і то недовго. Було, що більше тижня не спав. Такий психічний розлад виник. Страшний цукровий діабет став наслідком Дебальцевого котла. Прийшов з війни, я думала: “Хай навіть каліка буде, але щоб жив”. Подумати не могла, що так буде. А чим їх у тому Дебальцеві травили — не знаю. Бомби з якимось хімікатом, мабуть.

Його мучило побачене на сході. Розповідав: “Бліндаж - на дев'ятьох. Як бомбардування чи обстріл починається— нас туди 40 набивається. Утрамбуємося.  Як все скінчиться - дивимося, у кого чого нема: в кого - руки, в кого - ноги. Один молодий, дивимося: сидить похнюплений. Ми до нього — а в нього щелепу розірвало і він язик проковтнув. А ще один, молодий... Я йому колю знеболювальне в руку. Руки - майже нема. А він: “Пацани, я її відчуваю.”

Мирослава Опанасик Радіо Трек

КОМЕНТАРІ 0

КОМЕНТУВАТИ

Оголошення

  • Знайдено медичні довідки на прізвище Романюк Олег

    Поблизу Лялькового театру у Рівному знайдено медичні довідки на прізвище Романюк Олег. Якщо...
  • Знайдено автомобіль Таврія Славута

    У Рівному в районі вулиці Смотрицького (в районі Червоні Гори) знайдено автомобіль Таврія...
  • Загублено документи на прізвище Бульда

    В районі вулиці Макарова 56, у дворі будинку, було втрачено чорний шкіряний гаманець з...
БІЛЬШЕ ОГОЛОШЕНЬ
Ваш навігатор дорогами Рівного