Михайло Нестерчук написав крутий і зворушливий пост про Собаку біля Філармонії
Собаку-добряку-неприємності-відганяку
Михайло Нестерчук відомий рівнянам у кількох своїх мистецьких іпостасях. Сьогодні він потішив ФБ-спільноту Рівного дуже гарним текстом. Потішив і зворушив.
Почитайте:
Це Рівненська собака-добряка-неприємності відганяка.
Він живе біля філармонії. І влітку, і взимку, і восени, і весною. Він вітається з тобою очима і ніколи не нав’язується в друзі, ніколи не просить, щоб з ним привіталися, не канючить поїсти. Він благородний і прекрасно вихований.
Я дивувався, як це, живучи на вулиці, бути таким велично-благородним? Якось навіть спитав його про це. Він довго сміявся, хвостом витираючи сльози сміху, а потім сказав:
- Та, який там, благородний. Я звичайний. Але я живу біля філармонії, тому повинен відповідати, як це, слово колись таке гарне почув, а – стандартам.
А жити біля філармонії чудово. Знаєш, яка тут звучить музика. Ми всією зграєю слухаємо. Не всі, правда, але більшість слухає.
Але він ще й дуже добрий. Варто тобі самотньо, розгублено подивитися на нього і він завжди підійде до тебе вислухає, а якщо потрібно то і допоможе тобі поплакати.
Бувають дні, коли Сонце розривається на друзки і своїми осколками пронизує тебе всього. Болять легені до задухи, болить серце до розпачу, болять очі до сліпоти від сльози, болить горло до хрипоти звуку, болять ноги до старечої безжалісної нерухомості. Болить все, куди вп’ялися гострі осколки Сонця.
Сьогодні його я побачив здалеку, він щасливо дрімав на опалому листі. Але раптом він здригнувся, як від удару і підняв голову тривожно дивлячись навкруги.
Наші очі зустрілися і він все зрозумів.
Награно весело підбіг до мене, посміхнувся і закрутив, замахав хвостом. Потім ткнувся своїм мокрим, холодним носом мені в руку і ще сильніше став повівати хвостом. І я відчув, що від кожного віяння його хвоста з мого тіла почали вилітати скривавлені осколки розпеченого Сонця.
Мені було боляче до сліз, дуже боляче. Я підняв очі від землі і побачив вічне, червоне від моєї крові Сонце. Я побачив, як останній сонячний осколок з противним чавканням вилетів з мого горла і зайняв своє місце в гармонії Всесвіту. Сонце стало цільним, я вільно зітхнув.
- У мене навіть немає чим пригостити тебе, - стомлено сказав я.
- А я підійшов до тебе не тому, що їсти хочу. Та я і не голодний, - сказав собака і пішов до свого листя.
Потім повернувся, ніяково посміхнувся і промовив:
- Ну добре, добре вже. Завтра принесеш. Я сардельки люблю.
У кого в житті розірвалося Сонце і шматки його кровоточать ваше тіло підійдіть до СОБАКИ-ДОБРЯКИ – ХВОСТОМ НЕПРИЄМНОСТІ ВІДГАНЯКИ, що живе біля філармонії.
Він допоможе. Ну і сардельки, само собою.
Радіо Трек: НОВИНИ
