Легенда рівненської хірургії Михайло Пшеничний йде на пенсію: «Той, хто творив дива і рятував людей» (ФОТО)

Першим в Україні почав працювати з лазерним скальпелем

Видатний хірург Михайло Антонович Пшеничний – постать непересічна: справжній Лікар, яких завжди мало.

Газета «Медичний вісник +» присвятила окремий матеріал цій людині з великим серцем і золотими руками. Подаємо далі їхню розповідь у викладі «Рівне вечірнє»:

ПІВСТОЛІТТЯ ЗА ОПЕРАЦІЙНИМ СТОЛОМ

Першим в Україні почав працювати з лазерним скльпелем
Михайло Пшеничний - в центрі

Колектив Рівненської обласної лікарні урочисто провів на заслужений відпочинок Михайла Пшеничного.

Розквіт діяльності легенди рівненської хірургії припав на 70-90-ті роки минулого століття.

Багато теплих, зворушливих слів було сказано того дня, ще більше не було озвучено, але всі розуміли: їхній колега заслуговує на особливу подяку за багато врятованих життів.

Колектив Рівненської обласної лікарні урочисто провів на заслужений відпочинок Михайла Пшеничного.

Мав бути льотчиком, а став хірургом

Понад півстоліття хірург вищої кваліфікаційної категорії, заслужений лікар України Михайло Пшеничний віддав роботі в обласній клінічній лікарні.

Прийшов сюди ще зовсім молодим, недосвідченим лікарем у 1964 році, після закінчення Тернопільського медичного інституту. Але сам шлях у медицину для нього був не простим…

– Моє раннє дитинство припало на важкий період, між голодомором і початком Другої світової війни, – пригадує Михайло Антонович. – Я народився у 1936 році, у місті Старокостянтинів Хмельницької області. Дітей у сім’ї було троє: брат, старший за мене на три роки, я і молодша сестра. Жити було тяжко, але завдяки тому, що батьки дуже любили сім’ю, життя, шанували чесність, вони такими ж виховували нас.

Коли розпочалася війна, батько і дід одразу пішли на фронт. Тато був командиром кулеметного підрозділу, і під час одного з боїв одержав дуже тяжке поранення. Тому після війни вже не міг займатися ковальством, став викладати працю в дитячому будинку. Незважаючи на те, що в повоєнний час ми, як і всі, жили бідно, батько щонеділі приводив додому кількох хлопчиків із сиротинця. Казав мамі: «Готуй картоплю, будемо обідати». От так і жили…


Минав час, ми дорослішали. Я закінчував школу і мав обрати майбутню спеціальність. Треба сказати, що в Старокостянтинові було багато військовослужбовців, яких всі дуже поважали. Не дивно, що ми, на той час вже десятикласники, теж мріяли про військову кар’єру. Тому разом із п’ятьма своїми друзями вирішили поступати до Хмельницького танкового училища.

Але реальність виявилася не такою романтичною. Ми всі дні проводили на танкодромі, жили у палатках, страшенно втомлювалися, щодня змиваючи з машин тонни грязюки. Через шість місяців навчань, коли до прийняття присяги залишалося не так багато часу, батьки порадили мені кидати військову кар’єру і повертатися додому.


Із війська я пішов, та військо мене не обминуло. Через кілька місяців мене забрали до армії й направили служити аж у Читинську область. До кінцевого пункту призначення, станції Антипіха, їхали 17 днів товарними вагонами. Коли виїздили із Шепетівки, була ще тепла осінь, а коли прибули в Маньчжурію, за вікном стояв 30-градусний мороз. Я знову потрапив у танкові війська, де благополучно прослужив 5 чи 6 місяців. І тут… новий поворот долі – мені, як солдату із завершеною середньою освітою, запропонували стати курсантом Іркутського училища авіаційної геодезії. Так я із танкових військ перейшов у авіацію. На той час думав, що саме вона й буде справою мого життя…

«У мене були прекрасні вчителі»

Але й авіатором нашому герою бути, як бачимо, не судилося.

Вже наприкінці навчання внаслідок невдалого приземлення літак, у складі екіпажу якого він був, розбився. Михайло Пшеничний отримав численні травми і довго лікувався в Іркутському військовому госпіталі. Із армії його комісували.

– Я став інвалідом Радянської армії, хоча мав всі шанси стати пілотом.

 

Мені подобалося літати, крім того, мій старший брат все життя пропрацював у авіації, щоправда, цивільній, дядько був військовим льотчиком, – розповідає Михайло Антонович.

 

– Та від долі не втечеш. Хоча про медицину я раніше навіть і не думав, але пролежавши чотири місяці у госпіталі й спостерігаючи за роботою лікарів, зрозумів – це те, що мене цікавить. У 1964 році я закінчив Тернопільський медінститут, приїхав на практику до Рівненської обласної лікарні й відтоді працюю тут.

Першим в Україні працював із лазерним скальпелем

Цікаво, що саме Михайло Антонович Пшеничний був першим хірургом в Україні, який почав працювати з лазерним скальпелем.

– Цей апарат виготовляли на військовому заводі у Куйбишеві, на той час він був надсучасним і абсолютно недоступним звичайним лікарям, – усміхається він. – До нас лазерний скальпель потрапив випадково.

 

Так сталося, що головний інженер заводу був нашим земляком і під час відвідин рідного міста потрапив до мене на операційний стіл.

 

Операція пройшла вдало, і він вирішив на знак подяки зробити нам такий подарунок.

– Лазерний скальпель – дуже потужний і цікавий апарат. Для того, щоб почати з ним працювати, мені потрібно було пройти двомісячне навчання в Московському інституті вдосконалення лікарів.

 

Була ще одна суттєва проблема: до апарата потрібен був спеціально тонований у чорний колір інструментарій і хороший захист для очей.

 

Інструменти нам виготовили на високовольтному заводі, але все одно вони не тонувалися як слід, тому під час однієї з операцій лазерний промінь відбився і спалив мені сітківку ока. У результаті після кількох років успішного використання лазерного скальпеля ми змушені були відмовитися від нього.

 

Що цікаво, академік Шалімов приїздив до нас подивитися, як працює це обладнання, а пізніше теж придбав його у свій центр. Це був вже другий лазерний скальпель в Україні.


Михайло Пшеничний очолював відділення шлунково-кишкового тракту і ендокринології до 2000 року, за цей час підрозділ досяг загальноукраїнського визнання – його було нагороджено грамотою Міністерства охорони здоров’я України як одне з кращих хірургічних відділень країни.

– У мене був чудовий колектив, проводилося дуже багато операцій, і до сьогодні наш центр (зараз обласний Центр планової хірургії та трансплантології імені Юрія Семенюка) єдиний в області, де проводять операції на щитоподібній залозі за розробленою мною методикою, – з гордістю повідомляє хірург.

Михайло Антонович запровадив і низку сучасних оперативних методик, які використовуються при захворюваннях органів травлення.

Серед них – діагностична лапароскопія, методики органозберігаючих операцій при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК), реконструктивні операції на шлунку та ДПК.

 

Запропонував нову методику вшивання холедоху при його операційних ушкодженнях, після ваготомій.

 

Він є автором багатьох наукових статей і рацпропозиції.

 

За багаторічну, плідну роботу нагороджений багатьма відзнаками, серед яких і медаль «Ветеран праці».

Михайло Антонович Пшеничний постать – неперісчна: справжній Лікар, яких завжди мало

Автор оргінального допису в газеті «Медичний вісник +» Неля ЗАБОЛОТНА

Радіо ТРЕК у Telegram.
Viber: 063-734-106-4

Редакція

Знайдено технічний паспорт на прізвище Садовець

Під час розмитнення авто знайдено технічний паспорт на Volkswagen ВК 3109 ВВ.  На прізвище Садовець Олена Валеріївна, Гощанський р-н.   

Знайдено посвідчення дитини з багатодітної сім’ї на прізвище Антонюк

Посвідчення дитини з багатодітної сім’ї, яке належить Антонюку Богдану Сергійовичу, знайшли у Рівному. Дата видачі 17 січня 2019 р.  

Загубився великий папуга

Сьогодні зранку в районі Пивзаводу у Рівному загубився ожереловий великий папуга зеленого кольору.

Більше оголошень