Історію О’Доннела, який загинув в Україні, та його коханої з м. Рівне розказують в Австралії (6 ФОТО)
До Дня ANZAC
Матеріал австралійського автора публікує “Kyiv Post”. Ми підготували його переклад, Зокрема й тому, що він стосується Рівного. Міста, в якому мріяв оселитися і жити після війни Сейдж О'Доннелл. «Дон», який загинув за Україну.
Подаємо далі матеріал Піта Шмігеля у перекладі українською.
«Австралійця, який загинув в Україні, згадує його Лєра»
Валерія «Лєра» Степаненко та Сейдж «Дон» О'Доннелл познайомилися під час війни в Україні. Молодий австралієць загинув там. У День австралійського народу вона згадує його жертовність і любов до України.
У День ANZAC, день, коли австралійці вшановують пам'ять своїх загиблих військових, Лєра розповідає про «Дона», австралійського колишнього військовослужбовця, якого вона втратила у війні з Росією.
Валерія «Лєра» Степаненко, 20 років, зараз не в Сіднеї чи Брісбені. Вона перебуває у крихітному фермерському селі на північному сході України.
Воно було окуповане російськими військами протягом семи місяців. Вона перебуває там у рамках гуманітарної місії разом з колегами-волонтерами з Харківського гуманітарного штабу. Коли літні селяни в брудних чоботях вишиковуються в чергу за продуктовими наборами, на задньому плані – стадо кіз і розбитий автомобіль із символом Путіна «Z».
«Увечері після тренувань ми з Доном гуляли Рівним і пили каву. Це була наша звичайна така практика. Ми говорили про українську історію та політику і, звісно, про війну, яка нас об'єднала. Дон прагнув дізнатися все, що міг», - розповідає Лєра. Вона перекладачка з міста в західній Україні».
«Дон» – це Сейдж О'Доннелл, 24-річний мельбурнський хлопець, який загинув від снарядних осколків під час бойових дій у грудні 2022 року в Луганській області на сході України.
Він один із семи австралійців і новозеландців, які загинули під час служби в українських військах з початку повномасштабної війни близько 14 місяців тому.
Пара познайомилася, коли Лєра перекладала для нього та чотирьох міжнародних колег, які влітку 2022 року навчали українських та інших міжнародних військових добровольців міським пошуковим місіям, тактичній медицині та операціям з розмінування.
Навчання проходили на військовій базі поблизу Рівного.
«Щоранку, навіть після того, як він пішов на фронт, Дон прокидався, щоб побачити схід сонця. Він також взяв собі за правило щовечора дивитися, як сідає сонце. Це був його спосіб бути повністю живим», - розповіла Лєра.
Дон приїхав до України у квітні 2022 року після того, як побачив фотографію закривавленої жінки в Бучі. За словами Лєри, цей образ нагадав йому про матір, яка має українське коріння.
Він майже одразу вирішив поїхати, щоб застосувати свої військові навички та стати на захист України, оскільки його родичі служили в Українській повстанській армії, яка воювала як з нацистами, так і з радянськими росіянами у Другій світовій війні.
Перед тим, як відправитися на фронт на сході України, щоб приєднатися до Міжнародного легіону, Дон вирішив для себе, що після війни він залишиться в Україні.
«Він мріяв осісти тут і шукав місце, де можна було б бачити і схід, і захід сонця.
Ми знайшли таке місце біля озера під Рівним. Там були птахи, тому він і взяв собі позивний «Чайка», - розповідає Лєра.
«Чайка» також обрав ім'я для своєї бойової зброї, як заведено у деяких солдатів.
Свою зброю він називав «Лєрою», про що й нагадував реальній «Лєрі»/Валерії під час щоденних дзвінків та повідомлень у месенджері з передових позицій.
Лєра каже:
«Найбільше я сумую за Доном без цих маленьких його повідомлень, без щоденного контакту з ним».
Вона носить австралійську військову куртку з написом «О'Доннелл» на нагрудній кишені.
За день до від'їзду з Рівного у зону бойових дій, Дон передав Лері листа з інструкціями відкрити його, якщо він загине.
Дон сказав, що лист адресований усім українцям, і попросив Леру поділитися цим листом із ними.
У своєму останньому листі Дон, зокрема, пише:
«До приїзду в Україну я був не найкращим прикладом чоловіка... Але коли почалося вторгнення, я зрозумів своє покликання... Ви навчили мене любити і бути любимим людьми і Богом. Навіть у найважчі часи, коли багатьом було важко, ви допомагали мені... Для людини, яка не звикла до такого милосердя і доброти, я можу сказати вам з усією чесністю, що ви змінили моє життя».
Лєра вважає своїм обов'язком поділитися цим листом і розповісти про самовідданість Дона та його служіння.
«Людина помирає двічі. Один раз фізично, а потім, коли про неї всі забувають. Його не можна забути. Він віддав своє життя за ідею, і його втрата не може бути марною», - сказала Лєра.
Лєра горить своєю справою.
У той час як інші молоді жінки її віку планують своє майбутнє навколо освіти, кар'єри, стосунків та особистих мрій, світогляд Лєри вкорінений у грубій реальності її батьківщини, її нинішніх трагедіях і тріумфах.
«Кожного разу, коли хтось із наших помирає, я теж помираю. Коли солдата стратили в окопі, я теж померла. Коли орки відрубували голову військовополоненому, я теж вмирала. Це треба припинити, - каже Лєра.
«Це моя країна. Я хочу, щоб мої діти жили в країні, де вони не знають, що таке війна. Я хочу, щоб мої батьки спокійно вийшли на пенсію у своїй країні», - говорить Лєра. «Щоб це сталося, я повинна боротися по-своєму, так само, як Дон боровся по-своєму».
Гуманітарна команда доїжджає до наступного села. Там є інтернет-покриття. Лєрі показують відео, опубліковане в День ANZAC на Facebook Василем Мирошниченком, послом України в Австралії та Новій Зеландії.
Він розповідає про сімох загиблих:
«[ANZAC] завжди боролися за свободу... Зусилля «українських ANZAC» не будуть забуті», - сказав посол. Лєра дивиться відео на передньому сидінні побитого позашляховика гуманітарної групи.
«Це дуже доречно. І прямо як про «Дона». Думаю, він був би радий», - каже вона.
Радіо Трек: НОВИНИ
