«Хто тримає молоток?»: про фільм Мела Гібсона, Христа та Україну (ФОТО)
До питання вини – кожного
Цей допис тернополянина Андрія Біляка розходиться зараз мережею, бо він важливий і змушує задуматися над головним.
Головним і з точки зору Великодня, і з точки зору України:
- У культовому фільмі «Страсті Христові» є момент, про який більшість глядачів не знають. Режисер Мел Гібсон з’являється в кадрі лише раз.
Ми не бачимо його обличчя — лише руки.
Саме руки Гібсона тримають цвях і завдають першого удару, прибиваючи Христа до хреста.
Це не був піар. Це було сповідання. Гібсон хотів сказати всьому світові: «Це я Його розіп’яв. Це мої гріхи вбивають Бога». Він визнав свою причетність.
Сьогодні нам дуже затишно в ролі жертви. Ми навчилися філігранно перекладати відповідальність.
У смерті Христа винні євреї, римляни, диявол — хто завгодно, тільки не ми.
У трагедії України винний Путін, орда, Захід, політики — хто завгодно, тільки не ми.
Так, ворог прийшов нас знищити. Так, він — уособлення зла і самого диявола. Але чи не стали ми «співавторами» цієї трагедії своєю багаторічною байдужістю, дрібними зрадами, толеруванням несправедливості та корупції, любов’ю до солодкої брехні та внутрішньою гниллю?
Найстрашніший ворог — не в Кремлі
Ми звикли шукати диявола ззовні, але ігноруємо того, що оселився всередині.
Найбільший ворог — не за кордоном. Він — у нашому зіпсованому серці.
Це серце, яке:
- обирає підлість, якщо вона вигідна.
- закриває очі на несправедливість, поки вона не торкнулася власного порогу.
- уникає, ховається від правди, яка показує нас у недоброму світлі.
- дозволяє політикам маніпулювати собою, бо ми любимо солодку брехню і хочемо, щоб нас обманювали.
Ми платимо за це страшну ціну — сотні тисяч життів. І поки ми не знайдемо в собі мужності, як Гібсон, взяти до рук той символічний «цвях і молоток» і сказати:
«Я теж винний. Це і моїх рук справа» — ми залишатимемося в замкненому колі самообману.
Легко ненавидіти чудовисько на екрані. Набагато важче визнати, що ми самі годували це чудовисько своєю байдужістю та внутрішньою темрявою.
Кров на руках — це не лише про ворога. Це про наше спільне покаяння, без якого не буває справжньої перемоги
Радіо Трек: НОВИНИ
