Чому саме дев'ятиповерхівки: секрет будинків років СРСР
Будували саме так
У 70-х роках радянські міста швидко розросталися, і людям не вистачало окремих квартир. Хрущовки уже не задовольняли потреби, тому держава шукала новий стандарт житла — недорогий, але місткий.
Так і з’явилися дев’ятиповерхові будинки, які стали найпоширенішими, пише видання Novyny.live.
Коли почали будувати дев’ять поверхів
У 50–60-х роках головною метою було звести якомога більше дешевих квартир. Згодом потрібні були вищі будинки. Дев’ятиповерхівки дозволяли розмістити більше сімей на одній ділянці землі й при цьому не порушувати технічні норми.
Тоді діяли такі правила:
- після 5 поверху у будинку вже мав бути ліфт;
- після 9 поверху потрібні були два ліфти — пасажирський і вантажний;
- будинки вище 28 метрів підпадали під більш суворі пожежні вимоги.
Чому саме дев’ять
Висота дев’ятиповерхівки трохи менша за 28 метрів. Це дозволяло:
- ставити лише один ліфт;
- не витрачати гроші на складні пожежні системи;
- будувати швидше й дешевше.
Для держави це були величезні заощадження, тому цей тип забудови став стандартом.
Чому не будували десять поверхів
У будинках вище дев’яти поверхів виникали технічні проблеми:
- не можна було ставити газові плити, бо потрібні були дорогі насосні станції;
- доводилося переходити на електроплити, а це вимагало посиленої проводки;
- потрібно було збільшувати підстанції;
- вимагався міцніший ґрунт.
Усе це сильно збільшувало вартість будівництва.
Що з пожежними сходами
Поширений міф — що ніби техніка не дотягувалась до 10 поверху. Насправді:
- у 1966 році вже були автосходи на 30 метрів;
- у 70-х — навіть на 32 метри.
Отже, пожежна техніка не була проблемою.
Дев’ятиповерхівки стали популярними тому, що були найдешевшим і найзручнішим варіантом: достатньо високі, щоб розселити багато людей, але не настільки, щоб потребувати дорогих технічних рішень. Саме це допомогло забезпечити житлом мільйони громадян СРСР.
Радіо Трек: НОВИНИ
