Історія рве мережу: про Капелана, який не захотів допомогти медсестрі перевернути знерухомленлго воїна
«Булочка з маком» і капелан
Історія про пацієнта з майже повною втратою рухливості та булочку з маком, яку він з’їв, викликала бурхливу реакцію в соцмережах. Допис військової Яни Конотовської поширили вже понад 600 користувачів.
У дописі Яна розповіла про випадок під час роботи з важкопораненим пацієнтом. Чоловік через важке поранення не може себе обслуговувати, а вона опинилася на все відділення сама.
Хворого треба було підміти, замінити памперс й зробити все решта і тут до палати зайшов військовий Капелан:
Повний допис Яни Конотовської:
Yana KonotovskaЗнову про купання. І віру в Бога.
Ще трохи токсичних байок.
Якось попередня зміна зробила клізму одному пацієнту з майже нульовою мобільністю, щоб мені легше було.
А пацієнт, попри всі заборони здорового глузду, напередодні з’їв пиріжок із маком. І мені залишили пацієнта після клізми та пиріжком у ньому. Маковиння було перетерте так собі.
Хто не знає: мак виходить приблизно в тому самому вигляді, в якому заходить. А зернятка боляче натирають шкіру й слизові.
Тобто після такого пацієнта треба було мити, міняти памперс, пелюшку, постіль, обробляти шкіру - не один раз.
А я одна на зміні.
Зла була на всіх. На пацієнта - бо ну навіщо тобі той пиріжок з маком? На тих, хто його нагодував. На тих, хто складав графік і вирішив, що саме сьогодні я цілком здатна впоратися з усім цим сама.
Мию його, міняю пелюшку, памперс, бурчу, бо вже те маковиння попродирало шкіру
- Ну не ругайся.
Я:
- А як мені не ругатися? Ти ж знав, що після того пиріжка буде.
А він тихо:
- Якби ти знала, який я був щасливий, коли його їв…
Пауза.
- Я ж майже не відчуваю болю шкірою.
І тут я замовкла, бо що я мала йому сказати? Людина, яка майже не відчуває болю, знайшла собі маленьке щастя в тому пиріжку з маком. І тепер лежить переді мною, залежний від чужих рук навіть у найпростіших речах.
І тут у дверях з’являється наш капелан.
Я аж засвітилася від надії на допомогу.
Алілуя! Боже, ти любиш мене!
Кажу:
- О, як добре, що ви зайшли. Допоможіть мені, потримайте пацієнта ось так. Я помию ззаду, поміняю памперс і пелюшку.
Він абсолютно спокійно:
- Це не моя робота.
Я:
- В сенсі?
- Я капелан. Я можу тільки помолитись..
Я дивлюся на нього. Потім на пацієнта. І щиро не розумію, що заважає йому допомогти мені й паралельно молитися. Навпаки - навіть цікавіше.
Кажу:
- Ну Христос же своїм учням ноги мив перед Тайною вечерею.
- Так то Ісус. Я не Ісус.
І от тут мене накрило.
Бо переді мною лежить воїн, який віддав своє здоров’я і тепер не може сам себе помити.
А поруч стоїть здоровий молодий чоловік (абсолютно придатний до бойової роботи), який прийшов служити Богу - але потримати пораненого кілька хвилин, поки я його мию, це вже, виявляється, не його робота.
Кажу:
- Як казав Христос: «По ділам їх - узнаєте їх»... а ваш вчинок уїбанський.
Він:
-Як ти з офіцером розмовляєш?
- Офіцера я тут не бачу. А бачу ряжане чмо.
Ну і, звісно, пішов жалітися.
А я тим часом за допомогою подушок, підручних засобів таки домила пацієнта.
І знаєте, що мене найбільше добило?
Пацієнт після всього цього ще й вибачався переді мною за той пиріжок.
А мені хотілося вибачитися перед ним, бо він лежав і думав, що завдав мені незручностей. А незручно в цій історії мало було бути зовсім не йому.
Я тоді ще раз переконалася: деякі набожні люди дуже люблять говорити про служіння ближньому. Особливо коли ближній нічого від них не просить.
А потім я зустрічала інших капеланів - ближче до фронту.
Вони мили підлогу й туалети, мили посуд після побратимів, носили поранених, допомагали там, де треба було допомогти, навіть якщо це точно не входило в їхню посадову інструкцію.
Не говорили про служіння. Служили.
Мої побратими працюють так само. Без зайвих слів, без огляду на посаду чи звання, без питання: «А це точно мої обов’язки?»
Тому я збираю на потреби нашого підрозділу. Не на красиві слова про служіння - на речі, які допомагають моїм побратимам робити свою роботу.
Якщо маєте можливість - долучайтесь.
Але, будь ласка, не віддавайте останнє.
Війна виснажує всіх.
Якщо сьогодні кава і смаколик зроблять вас хоч трохи щасливішими - дозвольте їх собі.
Нам не потрібна ваша кава.
Нам потрібні щасливі ви.
А якщо можете задонатити - буду дуже вдячна.
Обіймаю вас серцем.
Дякую Вам за Вас.
Радіо Трек: НОВИНИ
