Трагедія у Старобільську: там, дійсно, загинули Студенти, а «Рубікон» був у будівлі поряд?
Це війна, і винна в ній – Росія
Як відомо, наш ворог лукаво використовує загибель студентів у Старобільську, для виправдання своїх масованих ракетно-дронових ударів по Україні.
Ясно також, що всі б ми воліли, аби всі повідомлення із Старобільська виявилися фейком, але виглядає на те, що студенти там реально загинули.
От що пише Ольга Кириленко, яка вивчала журналістику в Острозькій Академії, а зараз працює в «УП»:
«Вони всі були українцями за народженням»
У ніч перед великим російським обстрілом по Києву мені не спалося до 4 ранку. я «ходила» по старобільських телеграм-каналах і тамтешніх інстаграм-акаунтах, щоб почитати про цю саму атаку на гуртожиток педколеджу.
Нагадаю, що Генштаб офіційно запечерив влучання по цивільних і натякнув, що ми працювали по «Рубікону».
Сторінок самих дітей в інстаграмі майже не було, але були сторінки їхніх вчителів, знайомих і просто місцевого бізнесу (фотографи, манікюрні-салони і тд), які поширювали фото дітей і писали слова підтримки. деякі фото дітей мали адресні плани, які гуглилися як локації в Старобільську, зокрема велике мамонтеня в парку.
З інстаграм-сторінки однієї з вчительок педколеджу, яка нині в декретній відпустці, але вчила цих дітей раніше (публікувала з ними фото з різних локацій) я і припустила, що аж настільки велику театральну постанову росіяни наврячи б робили.
І місцем прильоту, імовірно, випадково, став гуртожиток педколеджу у Старобільську, де, принаймні, частиною жителів були діти цього самого коледжу
У статті луганської «Реальної газети», наскільки я розумію, є припущення, що російські військові могли бути в сусідній будівлі та сусідньому навчальному закладі – Старобільському професійному коледжі (який також був зруйнований).
Цей професійний коледж перестав публікувати фото зі студентами з вересня 2025-го року та має розділ дистанційного навчання на сайті. Сстудентів цього закладу немає в списках загиблих.
Для мене абсолютно очевидно, хто винен у тому, що ці діти загинули – це Росія. бо саме вона є тією точкою нуль, з якої почалася ця війна.
Чому я пишу, що «місцем прильоту, імовірно, випадково став колледж» – бо за час роботи на фронті я бачила на десятках штабів, наскільки прискіпливо обираються цілі для ударів. і я впевнена в тому, що жоден український командир не віддав би наказ бити по гуртожитку, де є підтверджене концентроване перебування цивільних.
Це виключено.
У чому я ще впевнена – що ми не маємо висміювати загибель цих дітей. які б погляди в них чи їхній батьків не були.
Вони всі були українцями за народженням.
Я не застала Старобільськ ні за мирних часів, ні під час бойових дій. У новинах збереглися фото за березень 2022-го, коли жителі Старобільська, як і всі, хто швидко опинився впритул до російської армії, виходили на акції спротиву і зірвали прапор псевдореспубілки, замінивши його на український.
Війна – це жертви, і я дивлюся на них достатньо часто. я дозволяю собі відчувати і бажати найгірше Росії та росіянам, кожному з них – і мені з цим окей. Це моє право на злість, ненависть і бажання помсти.
Але я не хочу відчувати це стосовно українців на окупованих територіях. Це здається мені неправильним
Радіо Трек: НОВИНИ
