Кінорежисерка Нікітюк каже, що в Україні НЕ підтримують Кіно про Війну (ФОТО)
Пост розпачу
Хто знає – де є наше виразне та сильне Українське Кіно? Кіно про війну, яке мало б вразити світ і можливо його – здивувати. Показавши не просто «пропагандистську агітку», а реальну силу нашої Правди.
Хай і не простої, хай і з болем та помилками, але ж все таки – Правди?
Таке враження, що саме Ідейний та Ідеологічний напрямок у цій Війні – в її Інформаційному, Філософському та Культурно-смисловому вимірах ми віддали – без бою.
Віддали Росії.
Ось приміром, як про власний досвід у царині Кіно (за часів Війни) пише відома режисер, сценаристка та письменниця Марися Никитюк
- Два мої проєкти про війну «Ной» і «Ротація» не отримали державного фінансування. Обидва вже мають міжнародне визнання, партнерів і фінансування з-за кордону. Але не з України.
«Ной» – перша частина трилогії про нашу війну. Великий фільм про бойові дії, Харківський контрнаступ. Він написаний на основі інтерв’ю з військовими й допрацьований разом із ними.
Це не фільм про абстрактну війну – це міф про людину всередині нашої війни.
Не про уявний ПТСР, запозичений із фільмів про В’єтнам. Не про картонних військових. А про те, чому нам так болить тут і зараз. Незручний, болючий, смішний створений з історій реальних людей.
Тим часом за кордоном перемагають російські наративи.
Мої італійські друзі розказують як в Італії люди вірять, що всі українські військові нацисти, а «Азов їсть дітей».
Що відбувається в Польщі ви й самі знаєте. Європейські фестивалі й ринки повні російських проєктів, створених за великі гроші. Росія десятиліттями вкладала в культуру як у зброю. Ми вкладаємо, по ходу – у вибори, яких може ніколи і не відбутися.
Я багато читаю іноземних сценаріїв про нашу війну. Здебільшого це чуш – колоніальна фантазія, де Україна існує декорацією для чужих історій.
Тому я свідомо працювала з цими важкими темами: щоб про нас не пизд*ли, не вигадували нас замість нас і не пояснювали світові нашу війну без нас.
Я мала багато відмов і вмію ставитися до них як до робочого процесу. Але ця не вкладається в голові. Не тому, що держава зобов’язана фінансувати саме мене.
А тому, що я хочу зрозуміти: якою є наша культурна стратегія під час війни? Які історії ми збираємося протиставити російським і хто має їх розповідати?
Якщо не ті проєкти, які вже пройшли міжнародний відбір, знайшли іноземних партнерів, часткове фінансування і говорять про нашу війну зсередини, - то які?
Вибачте, що потурбувала. Піду-но я на хуй.
А ви найближчими роками дивіться багато цікавого, знятого за подаровані шведами гроші на українську культуру. Тільки шведам не показуйте бо їх Кіндратій схопить.
Радіо Трек: НОВИНИ
