МИР ІЗ ВЕДМЕДЕМ: Хвилинка русофобії від сера Редьярда Кіплінга
У перекладі Віктора Заславського
Загальну увагу на цей оригінальний ФБ-допис звернув Валерій Пекар
Реально дуже гарний переклад Віктора Заславського:
МИР ІЗ ВЕДМЕДЕМ.
Щороку у Гімалаях проходом на полонину
Ходять білі мисливці – добути собі дичину.
Рушниці, намети, припаси – одна з чоловічих розваг.
І ходить із ними щороку старезний сліпий жебрак.
Хусткою перемотаний від підборіддя до брів,
Ледь говорити може – нема ні губ, ні зубів.
Та все без зупину повторює, повчає гостей кожен рік:
«Не говоріть про мир із ведмедем що ходить як чоловік».
«Було те півста літ тому, і був мушкет мій старий
Та добре кремінь іскру давав, і порох весь був сухий.
Глянув тоді я в останнє на ліс, глянув на білий сніг
Як полювати йшов на ведмедя що ходить як чоловік.
Я знав його звички, він знав мої – і преспокійно ходив
Щоночі на поле маїсове щоб викрадати мій хліб.
Я знав його силу, він знав мою – і преспокійно ніс
Щоночі із загородок моїх жирних овець і кіз.
З лігва свого в печері глибокій вийшов підступний звір.
Біг він вузькою стежиною між голих скелястих гір.
Біг він повільно, з обіду тяжкий, тяжко бурчав і гарчав.
Два переходи на північ – і я його наздогнав.
Два переходи на північ – під вечір другого дня
Ворога свого спину нарешті побачив я
Куля була вже забита, курок – зведений заздалегідь –
І раптом наче людина став на задні лапи ведмідь.
Наче людина на задні лапи став він переді мною
Лапи передні жалісно склав, начебто із мольбою.
Плечі його тремтіли, трясся великий живіт.
І жаль здійнявся у серці моєму у ту доленосну мить.
І жаль піднявся у серці моєму, і я не спустив курок.
Тепер я не ходжу із друзями в гори, не дивлюся на жінок.
Склавши лапи, підходив ведмідь, , наче про милість молив…
І раптом роздер обличчя мені – від лоба і до зубів.
Тихо, швидко і влучно, він бив пазуром гострим як сталь.
З обличчям роздертим я впав перед ним років тому з півста.
Він вдарив – і повернувся назад у барліг що між голих скель,
Прирікши мене на вічну пітьму – і милість добрих людей.
Підете вранці ви у долину на пошуки дичини.
Щастя – рушницям білих людей, без промаху б’ють вони.
Центральний бій, великий набій, на милю куля летить…
Та дайте гроші – і я покажу що може зробити ведмідь».
Зняв хустку жебрак – і бачать усі що гроші він взяв недарма:
Від брів до зубів – суцільний шрам, обличчя зовсім нема.
«Ідіть на ведмедя опівдні, знайдете його у кущах.
Нехай він бурчить, гарчить і біжить – ідіть по його слідах.
Та як наздоженете його – настане страшна та мить
(тепер щоб хустку назад надягнув я, знов мені заплатіть):
Зупиниться він перед вами, як втомлений чоловік,
Прикриє лапами хитрість і злобу свинячих очей своїх.
Він стане на задні лапи, суне на вас повільно.
Жалісно лапи передні складе наче у щирім молінні…
Згадайте в той час обличчя моє, яке роздер він ущерть.
Ведмідь благатиме вас про мир – та мир означатиме смерть».
Безпечні білі люди сидять, гріються біля вогню.
Надійні рушниці в їхніх руках що влучно й далеко б’ють,
І знов і знов настанова луна – і най лунає вовік:
«Не укладайте угод із ведмедем що ходить як чоловік».
Радіо Трек: НОВИНИ
